Френсис Бернетт (1849–1924) – класик англійської дитячої літератури. Серед багатьох творів письменниці роман «Таємний сад» став чи не найвідомішим і вже понад століття не втрачає своєї популярності. Він про дівчинку, яку ніхто не любить і яка навзаєм ненавидить увесь світ, але несподівано для себе навчилася радіти, сміятися, дружити. Шлях до такої науки пролягає через усю книжку, а неймовірні зміни з Мері Леннокс відбуваються тоді, коли вона розкриває чимало таємниць. Наприклад, хто кричить щоночі у величезному будинку, де сотня замкнених кімнат? Чому хвіртку від одного із садів старанно замасковано, а ключ від неї сховано глибоко в землі?
Оглавление
Фрэнсис Элиза Бёрнетт. Таємний сад
Розділ 1. Тут не залишилось нікого
Розділ 2. Суперечлива Мері
Розділ 3. По той бік вересових боліт
Розділ 4. Марта
Розділ 5. Плач у коридорі
Розділ 6. «Там хтось плакав… Насправді!»
Розділ 7. Ключі від саду
Розділ 8. Вільшанка показує дорогу
Розділ 9. Найдивніший дім
Розділ 10. Дікен
Розділ 11. Гніздо вільшанки
Розділ 12. «Чи можна мені клаптик землі?»
Розділ 13. Я – Колін
Розділ 14. Юний раджа
Розділ 15. Гніздування
Розділ 16. «Не прийду!» – сказала Мері
Розділ 17. Спалах гніву
Розділ 18. Більше не можна гаяти часу
Розділ 19. Це сталося!
Розділ 20. Я житиму вічно!
Розділ 21. Бен Везерстаф
Розділ 22. Коли сонце зайшло
Розділ 23. Магія
Розділ 24. Нехай сміються!
Розділ 25. Завіса
Розділ 26. Це – мама!
Розділ 27. У саду
Отрывок из книги
Коли Мері Леннокс привезли до її дядька в маєток Мізелтвейт, тамтешня обслуга одностайно вирішила, що вона – найнеприємніша дівчинка, яку їм доводилося бачити. І це правда. В неї було маленьке воскове личко, наче висохла фігурка, світле ріденьке волоссячко й незмінно кислий і водночас пихатий вираз обличчя.
Жовтаве волосся, і такий самий колір обличчя, нагадували, що Мері народилася в Індії та постійно чимось хворіла. Її батько – чиновник колоніальної адміністрації, був завжди завантажений роботою і теж часто нездужав. Натомість мати випромінювала життєву силу, славилася красою, цікавилася тільки розвагами й любила оточувати себе веселими молодими людьми. Її взагалі не цікавила маленька дівчинка.
.....
Марта принесла їй пальто, капелюшок, теплі черевики й вивела з будинку.
– Якщо ви пройдете он по тій доріжці, то вийдете до саду, – вказала вона на невелику хвіртку. – Влітку там сила-силенна квітів, але тепер нічого не цвіте, – і з хвилину повагавшись, додала: – Один із садів замкнений. Там уже десять років ніхто не бував.
