Романи

Оглавление

Френсис Скотт Фицджеральд. Романи

По той бік раю

Книга перша. Романтичний егоїст

Розділ 1. Еморі, син Беатріс

ПОЦІЛУНОК ДЛЯ ЕМОРІ

МОМЕНТАЛЬНІ СВІТЛИНИ ЮНОГО ЕГОЇСТА

КОДЕКС ЮНОГО ЕГОЇСТА

НА ШЛЯХУ ДО ВЕЛИКОЇ ПРИГОДИ

ЕГОЇСТ ПРИГНІЧЕНИЙ

ЕПІЗОД З ПРОФЕСОРОМ ІЗ ДОБРИМИ НАМІРАМИ

ЕПІЗОД ІЗ ДИВОВИЖНОЮ ПАННОЮ

ЕПІЗОД У ГЕРОЇЧНИХ ТОНАХ

ЗАПИСКИ МОЛОДОГО ЗАЛИЗИ

Розділ 2. Шпилі й ґаргулі

ВОЛОГА СИМВОЛІЧНА ІНТЕРМЕДІЯ

ІСТОРИЧНИЙ ЕСКІЗ

«ХА-ХА, ГОРТЕНЗІЯ!»

ПЕСТОЩІ

ІЛЮСТРАЦІЯ

ІЗАБЕЛЬ

ГОЛУБ’ЯТА В ЛІСІ

КАРНАВАЛ

КРЕЩЕНДО

Розділ 3. Егоїст у роздумах

НАДЛЮДИНА БАЙДУЖІЄ

ПОСТФАКТУМ

ФІНАНСОВА ЧАСТИНА

ДЕБЮТ «ОСОБИСТОСТІ»

ДИЯВОЛ

У ПРОВУЛКУ

БІЛЯ ВІКНА

Розділ 4. Нарцис поза грою

ЕМОРІ ПИШЕ ВІРШ

ПОКИ СПОКІЙНО

КЛАРА

СВЯТА ЦЕЦИЛІЯ

ЕМОРІ ОБУРЕНИЙ

КІНЕЦЬ БАГАТЬОХ РЕЧЕЙ

ІНТЕРЛЮДІЯ

НІЧНА ВИСАДКА

Книга друга. Виховання особистості

Розділ 1. Дебютантка

КІЛЬКА ГОДИН ПО ТОМУ

ПЛАНИДА

МАЛЕНЬКА ІНТЕРЛЮДІЯ

ГІРКА РАДІСТЬ

ВОДНА ОКАЗІЯ

П’ЯТЬ ТИЖНІВ ПО ТОМУ

Розділ 2. Експерименти над зціленням

ЩЕ ПРО АЛКОГОЛЬ

ЕМОРІ Й ТРУДОВІ БУДНІ

ТИМЧАСОВЕ ЗАТИШШЯ

ТЕМПЕРАТУРА НОРМАЛЬНА

СУМ’ЯТТЯ

ЦЕНЗОР ТОМ

ОЗИРАЮЧИСЬ НАЗАД

ЩЕ ОДНЕ ЗАВЕРШЕННЯ

Розділ 3. Іронія молодості

ВЕРЕСЕНЬ

КІНЕЦЬ ЛІТА

Розділ 4. Зарозуміла самопожертва

ПАДІННЯ КІЛЬКОХ ОПОР

Розділ 5. Егоїст стає особистістю

У ТЯЖКУ ГОДИНУ

ЩЕ РОЗДУМИ

МОНСЕНЬЙОР

ПОВАЖНИЙ ПАН В ОКУЛЯРАХ

ЕМОРІ ОБҐРУНТОВУЄ ДОКАЗИ

ПРИСКОРЕННЯ

ЧОЛОВІЧОК ОТРИМУЄ СВОЄ

«ГЕТЬ ВІД ВОГНЮ, ІЗ ТЕПЛОЇ КІМНАТИ»

Кохання останнього магната

Розділ I

Епізоди 4 та 5

Епізод 6

Епізод 7

Епізод 8

Епізод 9

Епізод 10

До епізоду 11

Епізод 11

Епізод 12

Епізод 13

Епізод 13 (продовження)

Підрозділ 14

Підрозділ 14 (друга частина)

Підрозділ 14 (третя частина)

Підрозділ 15 (частина перша)

Підрозділ 15 (друга частина)

Епізод 16 (перша частина)

Епізод 16 (друга частина)

Епізод 17

Отрывок из книги

Еморі Блейн успадкував від матері кожну рису, окрім тих кількох невловимих, що робили його вартим чогось. Його батько, чоловік безликий та мовчазний, залюблений у Байрона, із звичкою задрімати над «Британською енциклопедією», розбагатів у тридцять років після смерті двох старших братів, успішних чиказьких біржових брокерів, та, натхненний першим спалахом відчуття, що весь світ належить йому, поїхав у Бар-Гарбор, де познайомивсь із Беатріс О’Хара. Як наслідок, Стівен Блейн передав своєму потомству свій зріст – трошки нижче шести футів – та свою схильність вагатись у ключових моментах, і ці дві головні ознаки сповна проявились у його синові, Еморі. Довгий час він скнів десь на задвірках сімейного життя, – сором’язлива постать із обличчям, напівприкритим тьмяним м’яким волоссям, заклопотаний «турботами» про свою дружину, знесилений думкою, що він не розуміє і не в змозі зрозуміти її.

А ось Беатріс Блейн, оце була жінка! Ранні світлини, зроблені в батьківському маєтку у Лейк-Дженева, Вісконсін, чи в Римі, в монастирі Святого Серця (освітня примха, котра в роки її молодості була доступна лише донькам дуже заможних батьків), виказували витончену делікатність її рис, неперевершену досконалість та простоту її вбрання. Вона отримала блискучу освіту: її юність протікала у величі Ренесансу, вона була втаємничена в останні чутки старовинних римських родин, її ім’я, як казково багатої молодої американки, знали кардинал Вітторі і королева Маргарита та інші, менш очевидні знаменитості, про яких могли чути лише особи з певним рівнем культури. В Англії вона навчилась віддавати перевагу віскі з содовою перед вином, а її світська балачка стала більш розмаїтою та зухвалішою протягом зими, проведеної у Відні. Загалом, Беатріс О’Хара отримала освіту (яка навряд чи зараз можлива), що вимірюється кількістю подій та людей, на котрих можна споглядати із презирством чи котрими можна зачаровуватись; культуру, багату на всі мистецтва і традиції і водночас позбавлену усіляких ідей, – це були останні дні того часу, коли великий садівничий зрізав усі невдалі троянди, щоб вивести один ідеальний бутон.

.....

Еморі виповнилось вісімнадцять років, і він був зростом трошки нижчий шести футів, винятково вродливий, але якось нестандартно. Обличчя його виглядало досить юним, лише проникливі зелені очі, облямовані темними довгими віями, руйнували цей образ невинності. Дивно – йому бракувало отого вабливого тваринного магнетизму, який так часто супроводжує і жіночу й чоловічу красу. В особистості його домінувала радше розумова складова, і він був не в змозі відкидати чи включати її, як кран із водою. Але ніхто і ніколи не забував його обличчя.

Вона зупинилась на сходовому прольоті. Так, мабуть, мали б почувати себе плавці перед стрибком з трамліна, чи примадонни у вечір прем’єри, або незґрабні кремезні молодики в день вирішального турніру – всі ці почуття нуртували в ній. Вона мала б спуститися сходами під дріб барабанів чи під рефрен з «Таїс» або «Кармен». Ще ніколи її так не хвилювала власна зовнішність, і ще ніколи вона не була така перейнята цим. Адже через шість місяців їй уже мало виповнитись шістнадцять.

.....