Оглавление
Френсіс Скотт Фіцджеральд. Прекрасні й приречені
Книга перша
Розділ І
Ентоні Петч
Гідний чоловік і його обдарований син
Герой, його минуле та особистість
Його бездоганна квартира
Весь у клопотах
Пополудні
Троє чоловіків
Ніч
Ретроспекція «В раю»
Розділ ІІ
Портрет сирени
Дівочі ніжки
Хвилювання
Прекрасна панна
Розчарування
Захоплення
Пропащі люди!
Розділ ІІІ
Знавець поцілунків
Дві молоді жінки
Безславний кінець шевальє О’Кіфа
Сонячне сяйво, місячне сяйво
Магія
Чорна магія
Паніка
Мудрість
Пауза
Дві зустрічі
Слабкість
Серенада
Книга друга
Розділ І
Радісна година
Зеніт
Три відступи
Щоденник
Подих печери
Ранок
Дружки
Ентоні
Глорія
«Con Amore»
Глорія і генерал Лі
Сентиментальність
Сірий будинок
Душа Глорії
Кінець розділу
Розділ ІІ
Симпозіум
Випадок у стилі Ніцше
Практичні чоловіки
Тріумф летаргії
Зима
Доля
Лиховісне літо
У темряві
Розділ ІІІ
Зламана лютня
Ретроспектива
Паніка
Квартира
Кошеня
Смерть американського мораліста
Наступного дня
Зима прикростей
Зламана лютня
Книга третя
Розділ І
Питання цивілізації
Дот
Людина в обладунках
Вражаючий випадок
Поразка
Катастрофа
Страшний сон
Фальшиве перемир'я
Розділ ІІ
Питання естетики
Хитрощі капітана Колінза
Галантність
Глорія на самоті
Конфуз генерала
Ще одна зима
Продовження пригод із «відвертими розмовами»
«Odi profanum vulgus»
Кіно
Проби
Розділ ІІІ
Хай там що!
Річард Кермел
Побиття
Зустріч
Укупі з горобцями
Отрывок из книги
У 1913-му, коли Ентоні Петчу виповнилося двадцять п’ять, минуло два роки відтоді, коли іронія, цей дух святий наших днів, теоретично нарешті зійшла на нього. Іронія зробилася останнім поліром, останнім змахом щітки для одягу, своєрідним інтелектуальним «От і все!» – але на початку цієї історії він іще не сягнув далі стадії усвідомлення. Вперше ви здибаєте його в задумі над тим, чи залишилися ще в ньому гонор і крихта глузду, а чи він – цілком ганебна та огидна субстанція на поверхні світу, як пляма мастила на гладенькій поверхні ставка: звісно, траплялися такі оказії нечасто, а поки там що, він уважав себе геть винятковим молодиком, цілком витонченим, добре пристосованим до свого середовища і в чомусь набагато більше значущим, аніж будь-хто інший із відомих йому.
Це був його звичний стан, і в ньому він був життєрадісним, приємним і привабливим для розумних чоловіків і для всіх жінок. У цьому стані він вірив, що одного дня здійснить якийсь тихий і витончений вчинок, що його обрані світу цього оцінять гідно, який возз’єднає його із тьмяними зірками десь на хмарному небосхилі, на півшляху між смертю та безсмертям. А поки час для такого зусилля не настав, він буде просто Ентоні Петчем – не портретом людини, а виразною та динамічною особистістю, свавільною, зарозумілою, інколи навіть поверховою – людиною, яка розуміє, що честі не існує, але й не позбавлена її, яка спізнала всю оманливість завзяття, що, одначе, не відняло хоробрості.
.....
– Я маю на увазі твоє прізвисько, – сказав її кузен.
– Яке прізвисько? – запитав Ентоні та ввічливо вдав, що здивований.
.....
