Оглавление
Галина Горицька. Крижане кохання ГУЛАГу
Розділ перший. Звіринець
Розділ другий. Юний поет
Розділ третій. Кревність
«Зустріч»
Розділ четвертий. Дорога на ешафот
Розділ п’ятий. Хохли
Розділ шостий. Молода родина Габзовських
Розділ сьомий. Автомобілі вертикального злету
«Під копитом № 0011, або Під керівництвом зека Туполєва»
Розділ восьмий. Знову цвітуть каштани
«Сибірські джунглі і професори»
«Блискотюча ракета»
Розділ дев’ятий. Норильське повстання
Розділ десятий «Двері відчиняються водієм»[88]
Розділ одинадцятий. «Пре до комунізму»
«Армія Будьонного і гуцульські сироти»
Розділ дванадцятий. Духарики[95] з паперовим змієм
«Хатинка на курячих ніжках»
Розділ тринадцятий. Кода[100]
Отрывок из книги
Подяка тим, без кого ця книга була б абсолютно інакшою:
Чудновець Олександр Миколайович – голова ради громадської організації «Київське військово-історичне товариство». Дослідник військової історії. З 1979 року проходив службу у ВМФ на кораблях Балтійського флоту. Ветеран МНС України. Співавтор книжки «Монітор “Смоленськ” (Krakow) три долі».
.....
Саньок і Новонавернений, про яких на мить всеохоплюваного злучення українська громада купе ніби й забула, за деякий час непомітно перемістилися до краю купе й втислись у ґрати внизу. А потім злагоджено, переконані, що їм вже нічого не загрожує, почали волати чимдуж: «Ковной-конвой!». Прибігли солдати й блатарі вчинили свій другий промах: почали звинувачувати Гену в каліцтві Лиса (котрий і досі не міг отямитися і від дикого болю зламаного зап’ястка в задусі купе був ледь притомний). І того забрали до карцеру під вдячні погляди політичних. Власне, трапилось якнайкраще для Гени: він завоював авторитет і до того ж ще й потрапив у надсприятливі умови етапування. Щось там із підлоги вякнули блатарі, зрозумівши свій промах, коли того уводили, заламавши руки, мовляв, ми «тебя найдьом, гніда».
Однак Геннадій на те вже не зважав. Відразу, опинившись у задушливій, але такій комфортній і безпечній для себе, темряві карцеру, він розслабився, і його думки вкотре полинули до дружини. Він усе думав: ну як?.. Як так могло статися: він усе життя є*бав усе, що рухається (і Наталю, звісна річ), а тепер так приголомшений її зрадою… І тому ввесь свій судовий процес і весь цей етап до Сибіру він аналізував поведінку Наталі й думав про це. Картав себе. Картав себе саме тоді, коли усвідомив, як він любить її. І байдуже, що були інші, безліч інших, принадних і не дуже жіночок, розкиданих по всій території УРСР, в котрих він, мов той ізюбр у період гону, мав увійти своїм єством. Устромляв у них свій дрючок – якщо коротко. А тепер ось так… У його єдине кохання входить хтось інший, в ту жінку, від котрої в нього два сини. Хоча, є ще й третій, таємний…
.....
