Отрывок из книги
Білий вигин наївного дитячого сердечка, наче з дівчачої анкети, розпливається у всепоглинаючій мряці і губить половину. Рябить в очах. Навіть у намальованому на асфальті «Я ♥ Мері» читається «С МЕРТ». Сніг лягає на стару дерев’яну шатківницю, якою вчора пересікли на закваску якісь нескінченні літри капусти і мені здається, що я витягаю з грудей серце, погризене блохами, при нарізанні на скибочки воно охолоджується і знеболюється. Скибочка тобі, скибочка мені, скибочка засушити в дорогу. Покласти під сідло. Сховати між сторінок листів. Хоч які листи. Ніхто тепер не пише листів. Так, скупі есемески, максимум складені з трьох повідомлень, дозволеного оператором обсягу. За звичкою, латинкою, щоб було дешевше, хоч в гроші давно не впирається. Блохи наших гризот невгодовані і непригріті, вони дрібні і жваві. Підстрибують, наче корівки до водопою, до озерець свіжої крові, які бубнявіють багряними гумовими краплями і застигають у чудернацькі покручі на нарізці з мого пружного серцевого м’яза. Таке м’ясо погано жується і не смакує без приправи для бастурми.
Я ніби розтинаю собою мряку. Дихаю, як риба. Волочу важку сумку. Ступаю на розкислий сніг. Хапаю повітря. І, як дитина, тупцяючи щільними маленькими крочками, вичовгую на напіврозталому багні другу половину сердечка.
.....
Дівчатка-підлітки з останніми айфонами і виразними бровами – господи, тут усі з бровами, а в мене їх зроду не було, – обговорюють сварки з батьками, які дають на усе це бабло лише за умови регулярного прибирання вдома. Нашому поколінню солом’яних сиріт таке і не снилось. Наш підлітковий вік припав на відсутність світла і тепла, холод видував зі щілин усе, і тодішнє моє відчуття трагедії та виживання дуже хочеться прирівняти до солдатського, в окопах. Але зараз на такі порівняння жорсткий бан.
Інструкторка з плавання читає за столиком молитовник. Вона не надто наглядає за людьми в блакитній, приємно хлорованій, прозорій воді басейну, яка мерехтить у холодному сонці. На протилежній частині доріжки зблискує щетина і м’язи чоловіка, який, мов велика рибина, хапає ротом повітря. Він торкається мене під водою своєю дельфіновою шкірою і я відчуваю, як десь глибоко у суглобових сумках стегон у мене тихо роїться бажання розсувати ноги.
.....
