Шмагія

Оглавление

Генри Лайон Олди. Шмагія

PROLOGUS

CAPUT I «Побачив трьох вродливих дів, що маг силком по місту вів, йшли лицарі гуртом…»[1]

SPATIUM I. Сонет про сонет (зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

CAPUT II. «Цей град був дивний: скверни зло страшилось жителів зело, але знаходило шпарину…»

SPATIUM II. Дикі лови або Мемуари Андреа Мускулюса, чаклуна й малефіка (листв’янчик-місяць, п’ять років тому)

CAPUT III. «Здавалося, старі волхви, проголосив: „йдемо на ви!“, збрехали чаклунові…»

SPATIUM III. Рада та любов безкорисливих змовників або Мемуари Просперо Кольрауна, бойового мага трону (криголамець-місяць, чотири з половиною роки тому)

CAPUT IV. «Життя у мага – свято днів, то він в лайні, то на війні – чого і вам бажаємо…»

SPATIUM IV. Балада п’ятьох (зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

CAPUT V. «Дарма надіятись на те, що блазнів цирковий вертеп від клопіт збереже…»

SPATIUM V. Притча про блудного сина або Мемуари Леонарда Швелера, чинбаря з діда-прадіда (приблизно сорок років тому)

CAPUT VI. «На щастя, тий пожежі ніж відризав їх від бід…»

SPATIUM VI. Ле про королеву фей і Томаса-рифмача (зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

CAPUT VII. «Кажи, що хочеш, любий мій, хоч сам цих слів не розумій – народ тобі повірить…»

SPATIUM VII. Мемуари китовраса Григорія Інноліура або Дитинство, отроцтво, юність, повість про нещасливе кохання, мандри й блукання, а також про знайомство з ліліпуткою Зізі і про те, що з цього вийшло (двадцять сім років коневі під хвіст)

CAPUT VIII. «Що меч? Нікчемність і журба! Чаклунство, брат, і ворожба – оце завжди в ціні…»

SPATIUM VIII. Стара добра баладка (зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

CAPUT IX. «І я б хотів бійцям зарахувати бій за дівочу честь як подвиг та звитягу»

SPATIUM IX. Мемуари Фортуната Цвяха, мисливця на демонів або Проблеми поєднання здорового тіла зі здоровим духом (на початку – сорок, а наприкінці – одинадцять років тому)

CAPUT X. «Звелів геєні моцний маг: „Віддай-но демона, пітьма!“ – та демонів чортма…»

SPATIUM X. Сонет пам’яті Цурена Правдивого (зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

CAPUT XI. «Кричали півні усю ніч – щоб схід гарячим став, як піч, й світанок випік нам…»

SPATIUM XI. Мемуари Фортуната Цвяха, мисливця на демонів або Дав клятву – тримай! (на початку – одинадцять, а наприкінці – близько шести років тому. Продовження)

CAPUT XII. «Хоч цар, хоч хлоп, ти скажеш: „Гоп!“, але стрибає інший, щоб ми заздрили йому…»

SPATIUM XII. Хитра балада (зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

CAPUT XIII. «Чаклун сказав собі: „Он як!“, і вдерся, мов в горіх хробак, сховавшись від людей…»

SPATIUM XIII. Страсті по долекруту, або Темінь душі деманія

CAPUT XIV. «З’явись, мій демон, пристрасть-біс – нехай би чорт тебе приніс, ти ліпший над усе!..»

SPATIUM XIV. Молитва (зі збірки «Перехрестя» Томаса Біннорі, барда-вигнанця)

EPILOGUS

Отрывок из книги

Ні, не варто було їсти на ніч мочених трепангів!

Ця думка невідступно переслідувала Андреа Мускулюса весь час, поки чаклунова карета в’їжджала в Ятрицю. У лиходійки-думки був значний почт – наприклад, каяття. Муки сумління. Самоїдство та самобичування також були її супутниками, вкупі з тілесною неміччю. І все це веселе товариство вгніздилося в шлунку та гласом того, хто волає в пустелі, закликало віддалений розум: «Не зупинив? Піддався гріху?! Ну буде ж тобі за це!» Досвідчений чаропліт, довірена особа самого Просперо Кольрауна, талановитий малефік, а в майбутньому – цілком можливо, що й особистий лейб-малефактор короля Едварда II, Мускулюс без особливої праці впорався б із підступними заколотниками. Взяв би за горлянку далебі швидше, ніж герцог Арнольд Здоровань придушив Бунт Пасквілянтів. Але юрмиська ворогів здавалися незчисленними, неначе сарана в липневій гречці, а сили слід було берегти для іншого.

.....

Ще чаклуна тішило, що дотримуватися особливих умов договору з Лілльським магістратом і видавати дівчат після того, як полиняють, заміж у пристойні родини буде вже не він.

Незабаром Гюрзель, Химейра та Емпуза-молодша сяк-так видобулися назовні. Гмикаючи та намагаючись якомога болячіше наступити подрузі на п’яти, панянки рушили на подвір’я під конвоєм гвардійців. Сивий кіт зіскочив

.....