Отрывок из книги
Уже понад століття Генрік Сенкевич залишається одним з найпопулярніших (якщо не найпопулярнішим) польських письменників як у Польщі, так і в усьому світі. Про це свідчить, зокрема, соціологічне опитування «Політики», згідно з яким своєю популярністю романіст перевищує не тільки польських майстрів слова (Стефан Жеромський, Владислав Реймонт, Вітольд Ґомбрович, Станіслав Лем, Чеслав Мілош, Віслава Шимборська), але й таких зарубіжних творців, як Михайло Булгаков, Альбер Камю, Ярослав Гашек, Ернест Гемінґвей, Ґабріель Ґарсія Маркес і Томас Манн[1]. І вже напевно можна твердити, що жоден із польських письменників не мав стількох видань і перевидань своїх творів, перекладів, театральних і фільмових адаптацій, як Сенкевич. Він був також першим серед польських літераторів лауреатом Нобелівської премії (1905) – і одним з перших у світі (конкурс започаткували в 1901 році). І все-таки, незважаючи на те, що Сенкевичем написано вже «тонни» книг, а його ім'я можна знайти в будь-якій енциклопедії, його творчість досі викликає чимало суперечок, читацький світ досі поділяється на фанатичних прихильників і нещадних критиків його творчості, кожна нова епоха вважає своїм обов'язком переосмислити його спадок. Більше того, навіть історія з отриманням Нобелівської премії не виглядає сьогодні аж такою прозорою, як можна було б судити з підручників та довідкових видань.
Майже тотально побутує думка, що Генрік Сенкевич отримав Нобелівську премію за роман «Quo vadis» («Камо грядеши»). Цей стереотип підтверджують останні (тритомна та шеститомна) енциклопедії польського наукового видавництва PWN; і лише в «Лексиконі Нобелівської премії» (2001) внесено відповідні поправки: згідно з обґрунтуванням вердикту Шведської Академії, Сенкевичу присуджено премію «за його видатні заслуги як епічного письменника», тобто за весь творчий доробок. А навколо преміювання польського письменника ходило й ходить іще чимало міфів, які поступово вдається спростовувати (наприклад, загальне переконання, що Сенкевич на врученні нагороди читав свою доповідь латинською мовою).
.....
– Що ж тобі сказати, любий мій Марку! Я знаю Авла Плавтія, він, хоча й засуджує мій спосіб життя, все-таки почуває до мене прихильність, а можливо, навіть поважає мене більше, ніж інших, знаючи, що я ніколи не був донощиком, як, приміром, Доміцій Афр[74], Тигеллін і вся зграя дружків Агенобарба. Я не вдаю з себе стоїка, проте з осудом не раз ставився до таких вчинків Нерона, на які Сенека та Бурр дивилися крізь пальці. Якщо ти вважаєш, що я можу чого-небудь домогтися для тебе в Авла, – я до твоїх послуг.
– Авжеж, вважаю, що можеш. Ти маєш на нього вплив, до того ж твій розум невичерпно винахідливий. Якби ти все це добряче обміркував і поговорив із Плавтієм…
.....
