Машина часу

Оглавление

Герберт Уэллс. Машина часу

Герберт Веллс. Машина часу

І. ВСТУП

II. МАШИНА

III. МАНДРІВНИК У ЧАСІ ПОВЕРТАЄТЬСЯ

IV. ПОДОРОЖ У ЧАСІ

VI. ЗАНЕПАД ЛЮДСТВА

VII. РАЗЮЧА НЕСПОДІВАНКА

VIII. ПОЯСНЕННЯ

IX. МОРЛОКИ

X. КОЛИ НАСТАЛА НІЧ

XI. ПАЛАЦ ІЗ ЗЕЛЕНОЇ ПОРЦЕЛЯНИ

XII. У ТЕМРЯВІ

XIII. ПАСТКА В БІЛОМУ СФІНКСІ

XIV. ПОДАЛЬШІ ВИДІННЯ

XV. ПОВЕРНЕННЯ МАНДРІВНИКА В ЧАСІ

XVI. ЩО БУЛО ПІСЛЯ РОЗПОВІДІ

ЕПІЛОГ

ОСТРІВ ДОКТОРА ΜΟΡΟ

I. У ЧОВНІ З СУДНА «ЛЕДІ ВЕЙН>

II. ЛЮДИНА НІЗВІДКИ

III. ДИВНЕ ОБЛИЧЧЯ

IV. БІЛЯ БОРТУ ШХУНИ

V. ЛЮДИНА, ЯКІЙ НЕМА КУДИ ПОДІТИСЯ

VI. ЖАХЛИВІ ВЕСЛЯРІ

VII. ЗАМКНЕНІ ДВЕРІ

VIII. КРИК ПУМИ

XI. ЩОСЬ У ЛІСІ

X. ЛЮДСЬКИЙ КРИК

XI. ПОЛЮВАННЯ НА ЛЮДИНУ

XII. ОПОВІСНИКИ ЗАКОНУ

XIII. ПЕРЕГОВОРИ

XIV. ДОКТОР ΜΟΡΟ ПОЯСНЮЄ

XV. ТВАРИННИЙ ЛЮД

XVI. ЯК ТВАРИННИЙ ЛЮД СКУШТУВАВ КРОВІ

XVII. КАТАСТРОФА

XVIII. ΜΟΡΟ ЗНАЙДЕНО

XIX. СВЯТО МОНТГОМЕРІ

XX. САМІТНИЙ МІЖ ТВАРИННИМ ЛЮДОМ

XXI. ТВАРИННИЙ ЛЮД ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО ПОПЕРЕДНЬОГО СТАНУ

XXII. САМІТНА ЛЮДИНА

НЕВИДИМЕЦЬ

І. ПРИБУТТЯ НЕЗНАЙОМЦЯ

II. ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ МІСТЕРА ТЕДДІ ГЕНФРІ

III. ТИСЯЧА Й ОДНА ПЛЯШКА

IV. ПОБАЧЕННЯ МІСТЕРА КАСА З НЕЗНАЙОМЦЕМ

V. КРАДІЖКА У БУДИНКУ ВІКАРІЯ

VI. МЕБЛІ, ЩО ЗБОЖЕВОЛІЛИ

VIII. ПІД ЧАС УТЕЧІ

IX. МІСТЕР ТОМАС МАРВЕЛ

X. МІСТЕР МАРВЕЛ ВІДВІДУЄ АЙПІНГ

XI. В ЗАЇЗДІ «КАРЕТА Й КОНІ»

XII. НЕВИДИМЦЕВІ ВРИВАЄТЬСЯ ТЕРПЕЦЬ

XIII. МІСТЕР МАРВЕЛ ПРОСИТЬ ДАТИ ЙОМУ ВІДСТАВКУ

XIV. У ПОРТ-СТОУ

XV. ВТІКАЧ

XVI. У ЗАЇЗДІ «ВЕСЕЛІ КРИКЕТИСТИ»

XVII. ГІСТЬ ДОКТОРА КЕМПА

XVIII. НЕВИДИМЕЦЬ СПИТЬ

XIX. ДЕЯКІ ОСНОВНІ ЗАКОНИ

XX. В БУДИНКУ НА ГРЕЙТ-ПОРТЛЕНД-СТРІТ

XXI. НА ОКСФОРД-СТРІТ

XXII. В УНІВЕРСАЛЬНІЙ КРАМНИЦІ

XXIII. НА ДРУРІ-ЛЕЙН

XXIV. ПЛАН, ЩО ЗАЗНАВ КРАХУ

XXV. ПОЛЮВАННЯ НА НЕВИДИМЦЯ

XXVI. ВБИВСТВО ВІКСТІДА

XXVII. ОБЛОГА КЕМПОВОГО БУДИНКУ

XXVIII. ЦЬКУВАННЯ ЛОВЦЯ

ЕПІЛОГ

ВІЙНА СВІТІВ

КНИГА ПЕРША ПРИБУТТЯ МАРСІЯН

І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ

II. ЛЕТЮЧА ЗІРКА

III. НА ГОРСЕЛЬСЬКОМУ ВИГОНІ

IV. ЦИЛІНДР ВІДГВИНЧУЄТЬСЯ

V. ТЕПЛОВИЙ ПРОМІНЬ

VI. ТЕПЛОВИЙ ПРОМІНЬ НА ЧОБГЕМСЬКОМУ ШЛЯХУ

VII. ЯК Я ДІСТАВСЯ ДОДОМУ

VIII. УВЕЧЕРІ ПЕРЕД СУБОТОЮ

IX. БИТВА ПОЧИНАЄТЬСЯ

X. БУРЯ

XI. БІЛЯ ВІКНА

XII. Я СТАЮ СВІДКОМ РУЙНУВАННЯ ВЕЙБРИДЖА ТА ШЕППЕРТОНА

XIII. ЗУСТРІЧ ІЗ СВЯЩЕНИКОМ

XIV. У ЛОНДОНІ

XV. ЩО СТАЛОСЯ В СЕРРЕЮ

XVI. ВИХІД ІЗ ЛОНДОНА

XVII. «ДИТЯ ГРОМУ»

КНИГА ДРУГА. ЗЕМЛЯ В МАРСІЯНСЬКОМУ ЯРМІ

І. ПІД П’ЯТОЮ

II. ЩО МИ ПОБАЧИЛИ З-ПІД РУЇН БУДИНКУ

III. ДНІ УВ’ЯЗНЕННЯ

IV. СМЕРТЬ СВЯЩЕНИКА

V. ТИША

VI. ЩО ЗРОБИЛИ МАРСІЯНИ ЗА ПІВМІСЯЦЯ

VII. ЛЮДИНА HA ВЕРХІВ’Ї ПУТНІ-ХІЛУ

VIII. МЕРТВИЙ ЛОНДОН

IX. РУЇНИ

ЕПІЛОГ

Примітки

Отрывок из книги

Переклав Микола ІВАНОВ

Мандрівник у Часі (так найслушніше його назвати) розказував нам якісь дивовижні речі. Його сірі очі спалахували й блищали, а обличчя, звичайно бліде, порожевіло й світилося збудженням. У каміні яскраво палахкотів вогонь. М’яке світло електричних лампочок під срібними дашками переливалося в наших склянках. Крісла – оригінальний винахід господаря – скоріше обіймали та пестили нас, аніж були просто місцем для сидіння. У товаристві панувала та чудова пообідня атмосфера, коли думки, не зв’язані путами фактів і точності, вільно линуть. Господар викладав нам свої теорії, позначаючи рухом тонкого вказівного пальця найголовніші твердження, а ми, посідавши в крісла, недбало прислухалися до цих, як ми вважали, парадоксів, захоплюючись невичерпно багатою фантазією оповідача.

.....

Наче удар батогом по обличчю, мене обпекла думка про те, що я ніколи не повернуся до своєї доби і безпорадний залишуся в цьому дивному новому світі. Думка ця викликала в мене відчуття чисто фізичного болю. Здавалося, що мене стиснули за горло й душать. За хвилину, охоплений жахом, я величезними стрибками уже мчав униз. Один раз я спіткнувся, полетів шкереберть і подряпав собі обличчя. Не гаючи часу на те, щоб спинити кров, я схопився на ноги й знову побіг, а тепла цівочка струмувала в мене по щоках і підборіддю. Біжучи, я раз у раз заспокоював себе: вони трохи відсунули її, поставили в кущі, щоб вона не заважала їм ходити по дорозі, – і мчав щодуху. Одночасно з певністю, яка іноді з’являється разом із надмірним переляком, я знав, що надії мої безпідставні і що Машини своєї я не знайду. Мені забивало дух. Думаю, що всю віддаль між вершиною пагорка й галявиною, тобто близько двох миль, я промчав за десять хвилин. А я ж не такий уже й молодий. Дорогою я вголос кляв себе за свою нерозважливість, що так покинув Машину, і через це задихався ще більше. Та крики мої лишалися без відповіді. Жодна жива істота не показалася в місячному світлі.

Прибігши на галявину, я побачив, що найгірші мої побоювання справдилися. Ніде не видно було ані сліду Машини. Коли я опинився перед темними кущами, мене обсипало морозом. Я наче навіжений оббіг круг галявини, сподіваючись побачити свою Машину в якому-небудь закутку, а тоді раптом спинився й ухопив себе за голову. Наді мною в ясному світлі місяця височів білий блискучий Сфінкс на бронзовому п’єдесталі. Його обличчя, ніби посічене віспою, неначе сміялося з мого розпачу.

.....