Оглавление
Герберт Уэллс. Війна світів
ВІЙНА СВІТІВ. Переклад Дмитра Паламарчука
Книга перша. ПРИБУТТЯ МАРСІЯН
І. НАПЕРЕДОДНІ ВІЙНИ
II. ЛЕТЮЧА ЗІРКА
III. НА ГОРСЕЛЬСЬКОМУ ВИГОНІ
IV. ЦИЛІНДР ВІДГВИНЧУЄТЬСЯ
V. ТЕПЛОВИЙ ПРОМІНЬ
VI. ТЕПЛОВИЙ ПРОМІНЬ НА ЧОБГЕМСЬКОМУ ШЛЯХУ
VII. ЯК Я ДІСТАВСЯ ДОДОМУ
VIII. УВЕЧЕРІ ПЕРЕД СУБОТОЮ
IX. БИТВА ПОЧИНАЄТЬСЯ
X. БУРЯ
XI. БІЛЯ ВІКНА
XII. Я СТАЮ СВІДКОМ РУЙНУВАННЯ ВЕЙБРИДЖА ТА ШЕППЕРТОНА
XIII. ЗУСТРІЧ ІЗ СВЯЩЕННИКОМ
XIV. У ЛОНДОНІ
XV. ЩО СТАЛОСЯ В СЕРРЕЮ
XVI. ВИХІД ІЗ ЛОНДОНА
XVII. «ДИТЯ ГРОМУ»
Книга друга. ЗЕМЛЯ В МАРСІЯНСЬКОМУ ЯРМІ
І. ПІД П’ЯТОЮ
II. ЩО МИ ПОБАЧИЛИ З-ПІД РУЇН БУДИНКУ
III. ДНІ УВ’ЯЗНЕННЯ
IV. СМЕРТЬ СВЯЩЕННИКА
V. ТИША
VI. ЩО ЗРОБИЛИ МАРСІЯНИ ЗА ПІВМІСЯЦЯ
VII. ЛЮДИНА НА ВЕРХІВ’Ї ПУТНІ-ХІЛУ
VIII. МЕРТВИЙ ЛОНДОН
IХ. РУЇНИ
ЕПІЛОГ
OПОВІДАННЯ
ЦВІТІННЯ ДИВНОЇ ОРХІДЕЇ
ДОЛИНА ПАВУКІВ
НЕТЛЯ
ПІД НОЖЕМ
ЯБЛУКО
ЛЮДИНА, ЩО ВМІЛА ТВОРИТИ ЧУДА
ПРАВДА ПРО ПАЙКРАФТА
СТРАШНИЙ СУД
Отрывок из книги
В останні роки дев’ятнадцятого століття ніхто не повірив би, що за всіма людськими справами зосереджено й пильно стежать істоти більше розвинені, аніж людина, хоча й такі самі смертні, як і вона; що в той час, коли люди заклопотані своїми справами, їх досліджують і вивчають, може, так само уважно, як людина досліджує під мікроскопом хвилинне життя нижчих організмів, що плодяться й кишать у краплині води. З безмежною пихою снували люди туди й сюди по всій земній кулі, поглинуті своїми мізерними турботами, певні своєї влади над матерією. Мабуть, так поводяться під мікроскопом й інфузорії. Ніхто й гадки не мав, що старіші космічні світи криють у собі загрозу людському існуванню; сама думка про можливість життя на інших планетах здавалася неймовірною. Цікаво нагадати деякі поширені в той час погляди. Щонайбільше, думали земляни, на Марсі живуть люди, які поступаються перед нами своїм розвитком і завжди раді прийняти нас у свої гостинні обійми як жаданих просвітників. А в цей час істоти, які своїм розвитком стоять вище нас настільки, наскільки ми стоїмо вище від допотопних тварин, істоти з великим холодним жорстоким розумом, дивилися заздрісними очима на Землю, повільно й впевнено плекаючи свої ворожі супроти нас плани. На світанку двадцятого століття наші ілюзії були розбиті.
Планета Марс – навряд чи потрібно про це нагадувати читачеві – обертається навколо Сонця в середньому на відстані 140 000 000 миль, дістаючи від нього вполовину менше тепла й світла, ніж дістає Земля. Якщо вірити гіпотезі про туманність, то Марс – старіший за нашу планету і життя на його поверхні мусило початися задовго до того, як затвердла Земля. А що маса його всемеро менша земної, то й охолонути він повинен був швидше до температури, за якої могло зародитися життя. На Марсі є повітря, вода й усе потрібне для розвитку органічної матерії.
.....
Перед нами лежав залитий сонцем мирний краєвид, – обабіч дороги – лани пшениці, а далі, збоку, мейберійський заїзд із вивіскою, що похитувалася під вітерцем. Перед нами їхав бричкою лікар. Спустившись по схилу вниз, я обернувся, цікавлячись, що там діється ззаду. Густі хмари чорного диму, пронизані червоними язиками полум’я, здіймалися в тихому повітрі, кидаючи на зелені верхів’я дерев свої важкі тіні. Тепер уже дим слався далеко на захід і на схід від Вокінга аж до байфлітських соснових лісів. На дорозі було повно втікачів. У гарячому повітрі пролунав глухий, але виразний стукіт кулемета; нараз він обірвався, й озвалися рушничні постріли. Очевидно, марсіяни палили все, що тільки лежало на шляху теплового променя.
Візник із мене нікудишній, отож усю увагу я зосереджував на коневі. Озирнувшися знову, я побачив, що й другий горб також укритий чорним димом. Попустивши віжки, я хльостав коня, аж доки Вокінг та Сенд закрили нас від того розпачу та жаху. Лікаря обігнав я між Вокінгом і Сендом.
.....
