Отрывок из книги
Спочатку чорні хмари вкрили чисту блакить неба, а потім налетів шквальний вітер, який був настільки сильним, що міг би легко вирвати дерева з корінням… Раптом вона відчула, ніби провалилася просто до безодні… Щойно дівчина отямилася, у повітрі відчулися запахи квітів і трав, навколо лунали спів пташок і дзюрчання води, а розплющивши очі, вона побачила незвичайний, дивний світ, сповнений різнобарв’я дерев і кущів. Усюди панувала життєдайна краса природи… «Наче рай», – промайнула блискавкою думка… Екзотичні пташки пурхнули з гілок дерев, а слідком за ними у просторі розсипалися різнокольорові метелики. Легкий вітерець, який навіював теплі пахощі морської вологи, викрав цю думку і поніс у далечінь… Вона відчула ледь помітний доторк чогось гарячого і яскравого на обличчі… Раптом знову налетіло щось чорне, ніби найтемніша ніч, і якась невідома сила підхопила її і кудись понесла, перекидаючи і перевертаючи у довгій чорній трубі, наче на стрімкому атракціоні в аквапарку… Попереду засяяло світло…
Розплющивши очі наяву, дівчина побачила ранкове сонячне проміння, яке пробилося крізь ледь помітну шпаринку між шторами в її спальні. І лише після того, як вона перелякано роззирнулася, прийшло усвідомлення, що вона лежить у своєму ліжку… Годинник показував восьму ранку, а отже саме час прокидатися, тому дівчина швидко вистрибнула з-під ковдри і побігла до ванної кімнати. Зиркнувши на своє відображення у дзеркалі, вона побачила цівку поту на своїй скроні, й, вмиваючи обличчя, прагнула вже вкотре зрозуміти, що ж це з нею трапилося.
.....
Професор вивів на екран нове зображення, оглянув аудиторію і якось навіть урочисто заявив:
– Більшість дослідників вважають Ріфейськими горами наші гори Карпати! Це була Terra Ingognita – невідома земля Богів, куди боялися заходити древні греки. І недаремно, коли за легендою під Троєю загинув Ахіл, то його поховали у невідомому грекам міфічному північному Причорномор’ї… Згадайте, де за міфами греків жили амазонки? У Північному Причорномор’ї! – не чекаючи відповіді, вигукнув Іван Андрійович. Великий грецький полководець Олександр Македонський, зруйнувавши Персію і вбивши Ксеркса,[14] оминає сусідні землі Причорномор’я, і йде в далеку Індію! Ось ви, юначе, – звернувся Іван Андрійович до кучерявого хлопця із середини аудиторії, – отримавши таку владу і державу, які були в Олександра Македонського, пішли б у незвідані землі через високі і холодні Перські гори, знаючи з легенд, що десь зовсім поряд є чарівне золоте руно, якого так прагнули герої ваших улюблених легенд?
.....
