Крізь браму срібного ключа

Оглавление

Говард Лавкрафт. Крізь браму срібного ключа

За межами Еносу[1] (У співавторстві з Гейзелом Гілдом)

I

II

III

IV

V

Що приносить місяченько

Похований із фараонами (У співавторстві з Гаррі Ґудіні)

І

ІІ

У крипті (У співавторстві з Чарльзом Вільямом Смітом)

Місячне болото

Інші боги

Крізь браму срібного ключа (У співавторстві з Е. Гофманом Прайсом)

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

Поза буттям

Під покровом часу

І

ІІ

ІІІ

IV

V

VI

VII

VIII

Дуже стародавній народ

Тварюка в місячному сяйві

Спадок Пібоді (У співавторстві з Авґустом Дерлетом)

І

ІІ

ІІІ

IV

Отрывок из книги

Цей рукопис знайшли серед речей покійного Річарда Г. Джонсона, доктора філософії та хранителя Археологічного музею Кабо в Бостоні (штат Массачусетс).

Чи хтось із жителів Бостона – так само, як і будь-який більш-менш уважний читач за його межами – зможе забути дивну пригоду, що якось трапилася в музеї Кабо. Сенсаційні газетні публікації, присвячені бісівській мумії; галасливі чутки про настільки ж жахливі стародавні перекази, віддалено пов’язані з нею; хвиля нездорового зацікавлення, що здійнялася 1923-го серед прихильників усіляких заборонених культів, та трагічна доля двох відвідувачів, котрі потай залізли до музею в ніч на 1 грудня того ж року, – все це, узяте загалом, стало класичним прикладом формування міфу, який передавали з покоління в покоління і який попутно обростав усе новими жахливими вигадками.

.....

Культ, що пережив століття, процвітав головним чином у тих районах Тихого океану, де колись існував континент My, але леґенди глухо натякали на поклоніння огидному Ґатанотоа також у злощасній Атлантиді й на жахливому плато Ленґ. Фон Юнцт передбачав його проникнення і в казкове підземне царство К’ньян, надав чіткі докази його слідів у Єгипті, Халдеї, Китаї, в забутих семітських імперіях Африки, а також у Мексиці та Перу. Більш ніж прозоро фон Юнцт натякав на зв’язок цього культу і з відьомськими шабашами в Європі, проти яких марно писали грізні папські булли. Втім, Захід ніколи не був прихильним до шанувальників цього культу; і народне обурення, викликане свідченнями про жахливі ритуали та жертвопринесення, змело геть багато його гілок. Урешті-решт, він став гнаним, тричі забороненим, затаївся, хоча його зерна і не можна вважати назавжди знищеними. Так чи інакше, але він постійно виживав – головним чином, на Далекому Сході й островах Тихого океану, де його сутність влилася в езотеричні знання полінезійського братства ареоїв.

Фон Юнцт не раз тонко і тривожно натякав на своє безпосереднє зіткнення з цим культом, і ці натяки вразили мене, коли я порівняв їх із чутками про обставини його смерті. Він згадував про пожвавлення деяких ідей, пов’язаних із очікуваною появою диявола-бога – таємничого створіння, якого жодна людина (якщо не брати до уваги відважного Т’йоґа, котрий так і не повернувся назад) ніколи не бачила, і зіставляв сам характер цих міркувань із табу, накладеним у стародавньому My на будь-які спроби навіть уявити собі образ цієї жахливої істоти. Особливий страх уселяли вченому чутки на цю тему, які поширилися останнім часом серед переляканих і зачарованих прихильників культу. Чутки, сповнені хворобливої жаги, розгадати справжню природу тієї пекельної тварюки, з якою Т’йоґ зустрівся віч-на-віч у пекельній цитаделі в тепер затонулих горах до того, як його, вочевидь, спіткав жахливий кінець. І я сам був дивно стривожений непрямими та зловісними посиланнями науковця на ці обставини.

.....