Читать книгу Сад божественних пісень. Афоризми - Григорій Сковорода - Страница 1

Боїтъся народ зiйти гнить у гроб

I впасти в жереб нещасний,

В якому вогонь незгасний.

А смерть є свята, зло певне стопта,

Зведе навiть вiйни в спокiй.

О смерть ця свята!

Коли совiсть в тебе чиста, не страшний Перун огнистий, нi!

Пекла вогнем вiн не палить,

А має життя райське, хвалить.

Грiхи смерть народять – живу смерть наводять,

Iз смертi – ад; тлить душу глад.

О люта смерть та!

Блажен, о блажен, хто з перших пелен

Себе присвятив Христовi,

День-нiч в його мислить словi,

Взяв iгo благеє, ярмо взяв легкеє,

До того звик, до цього навик —

Це жереб святий!

Солодке це взнавши, впасти не зможеш в мирське й пропасти, нi!

В гopi й бiдi не скучить,

Hi меч, нi вогонь не розлучить —

Все сладiсть розводить, на серце не сходить,

Хiба тому, знати кому

Скус далось дорогий.

Життя ти, – Христе, за мене вмер теж!

Мав початки дати швидко

Лiт моїх, а дав послiдки,

Зiтри серця твердiсть, вогню пали щедрiсть;

На смерть марнотi i злому в життi

Живу тобi, мiй свiт!

Коли ж вiд грiхiв воскресну, вдягну я плоть небесну,

Ти в менi – в тобi вселюся

I солодкого нап'юся,

3 тобою в бесiдi, з тобою в совiтi,

Сонце зайде, сонце зiйде —

Це вiк злотих лiт!

Залиш, о дух мiй, скоро всi землянiї мiста!

Зiйди, мiй душе, в гори, де правда живе свята,

Спокiй де, тишина царюють з вiдвiчних лiт,

Країна де вабна, де неприступний є свiт.

Залиш печалi свiту и марнотнiсть мирських дiянь!

Щоб в небо возлетiти, хоч на хвилю чистий стань!

Де Господь Яковий [3] є, де невечiрня зоря,

Ангелiв рiд встає – вид його священний зрять.

Це сiлоамськi води! [4] 3 очей полуду омий,

Тут тiло змить нагода – до небес лети мерщiй!

Бо серцем хто брудний, не може Бога уздрiть

И до мiсць отих земний не здолає долетiтъ.

А душу лиш тiлесним не можна задовольнить,

Вона лише небесним смуток хоче наситить,

Як в море рiчка мчить, так сталь до магнiту пливе,

До гip вогонь тремтить, так дух до Бога зiр рве.

Кинь свiт цей злотворний. Вiн завжди є темний ад.

Хай летить геть ворог чорний, в горнiй пiдiймися град.

Хоч по землi йдеш ти, поселись на небесах,

Павло так вчить святий [5] тебе в чистих словесах.

Спiши на вiчну радiсть, крильми розуму вдягнись,

Ти там обновиш радiсть, як орел, пiдеш у вись.

О триблаженна стать! А найбiльше словеса!

Їх-бо в розум може взять, хто побув у небесах.

Весна люба, ах, прийшла! Зима люта, ах, пройшла!

Уже сади розцвiли й солов'їв навели.

Геть, печале, геть вiдсiль! Не нiвеч ти красних сiл!

Бiжи co6i в болот, у пiдземнi ворот.

В пекло повертай назад! Не для тебе рай i сад!

Душа моя процвiл, радостi менi дала.

Щасний той i без утiх, хто подужав смертний гpix.

Душа його – Божий град, душа його – Божий сад.

Завжди родить сад квiтки, завжди плiд згина гiлки,

I весною все пахтить, – листя тут не облетить.

Боже мiй! Це ти – мiй град! Боже мiй! Це ти – мiй сад,

А невиннiсть – то мiй квiт, мир, любов – ото наш плiд.

Бо душа моя верба, ти для неї, як вода,

Буду жить на тiй водi, втiш мене у цiй бiдi.

Я нiчого не боюсь, лиш гpixa я стережусь,

В менi вбий усякий гpix – це є ключ моїх yтix!

Ангели, знижайтеся, до землi спускайтеся,

Бог, що сотворив нам вiки, живе нинi з чоловiком,

Станьте з хором, всiм собором,

Веселиъся, адже з нами Бог!

Це час наближається! Це син посилається!

Це лiта прийшла кончина. Це Бог посилає сина.

День приходить – Дiва родить.

Веселiться, адже з нами Бог!

Звiщений пророками, отчими нароками,

В останнiм буде лiтi, це є в Новiм Заповiтi.

Дух свободи нас в нас родить,

Веселпъся, адже з нами Бог!

Даниловий каменю! [10] Iз купини пламеню! [11]

Несiчений одпадаєш! Вогнем сiна не спаляєш.

Це наш камiнь! Це наш пламiнь.

Веселiться, адже з нами Бог!

Рости, благодавче наш, новий ходотавче наш!

Рости, щоб мiг повстати – i попалиш супостати.

Свiт даремний, хоч спасенний.

Веселiмся всi, адже з нами Бог!

Ми ж тобi, рожденному, гостевi блаженному,

Серия вcix нас розчиняєм, у дiм духа запрошаєм.

Пiсень спiваем i гукаєм:

Веселiмося, адже з нами Бог!

Тайна явна i преславна!

Це – вертеп замiсть небес!

Дiва, херувимiв панна,

Iз престолом вишнiм днесь.

Тут у ясла i поклали