П’ята жінка

Оглавление

Хеннинг Манкелль. П’ята жінка

Алжир – Швецiя. Травень – серпень 1993 року

Пролог

Сконе. 21 вересня – 11 жовтня 1994 року

Розділ 1

Розділ 2

Розділ 3

Розділ 4

Розділ 5

Розділ 6

Розділ 7

Розділ 8

Розділ 9

Розділ 10

Розділ 11

Розділ 12

Сконе. 12 – 17 жовтня 1994 року

Розділ 13

Розділ 14

Розділ 15

Розділ 16

Розділ 17

Розділ 18

Розділ 19

Розділ 20

Розділ 21

Розділ 22

Розділ 23

Розділ 24

Сконе. 17 жовтня – 3 листопада 1994 року

Розділ 25

Розділ 26

Розділ 27

Розділ 28

Розділ 29

Розділ 30

Розділ 31

Розділ 32

Розділ 33

Розділ 34

Розділ 35

Розділ 36

Сконе. 4 – 5 грудня 1994 року

Епілог

Післямова

Отрывок из книги

Ніч, на яку їм випало виконати священний наказ, була напрочуд тиха.

Фарід, наймолодший із чотирьох виконавців, згодом згадував, що тоді навіть жоден пес не забрехав. Їх огортала тепла ніч, майже не відчувалися подмухи вітерцю з пустелі. Треба було почекати, поки стемніє. Сюди, далеко від Алжира, від місця зустрічі біля касби Дар-Азіза, їх привезло старе авто з нікудишніми ресорами. Довелося двічі переривати поїздку. Перший раз – на пів дорозі, щоб замінити ліве заднє колесо. Фарід, що ніколи не бував за межами столиці, сидів на узбіччі, у тіні кам’яної брили, і з подивом споглядав контрастні відтінки краєвиду. Порепана й потерта шина луснула, коли машина проминала Бу-Сааду з півночі. Багато часу згаяно на те, щоб відкрутити заіржавілі гайки й поставити нове колесо. З негучної розмови своїх супутників Фарід зрозумів, що вони запізнюються, а тому й не встигнуть десь зупинитися й попоїсти. Нарешті авто рушило, та перед самим Ель-Кведом заглух мотор. Більш ніж за годину вдалося знайти причину лиха і сяк-так зарадити. Їхній ватажок, блідий чорнобородий тридцятиліток із палючими очима, які бувають тільки в тих, що живуть за покликом Пророка, люто шипів і підганяв водія. А той упрівав над розпеченим двигуном. Невідомо, як його звати й звідки він. Через конспірацію не годиться про таке розпитувати.

.....

– Зараз ми ні до чого не дійдемо. Пропоную зібратися тут вранці. Найкраще, що ми можемо зробити, – це перепочити.

Ніхто не заперечив. Усі хотіли забратися звідси. Усі, крім Свена Нюберга. Валландер знав, що той залишиться й працюватиме до ранку, там його й застануть співробітники, коли повернуться. Люди рушили до машин, що стояли біля садиби, а Валландер, затримавшись, зачепив працьовитого експерта:

.....