Оглавление
Игорь Коляда. Усі гетьмани України. Легенди. Міфи. Біографії
Слово до читача
«Особисто знаний ворогами» Дмитро Байда-Вишневецький (р. н. невід.—1564)
«…слава цього козацького гетьмана може позмагатися з вічністю» Петро Конашевич-Сагайдачний (1577(1578)—1622)
«…його слава та ім’я лунають по світу» Богдан-Зиновій Михайлович Хмельницький (1595—1657)
«…свій край шаблею здобув і з ярма визволив» Іван Остапович Виговський (р. н. невід.—26.03.1664)
«…він міг тільки піддаватися обставинам, а ніяк не кермувати подіями» Юрій-Гедеон Венжик Богданович Хмельницький (1641-1685)
«вірним, зичливим і слухняним буду…» Павло Іванович Моржковський-Тетеря (1620—1622—1671)
«…відзначався найвищою мірою якостями людини улесливої, хитрої і пронозливої» Іван Мартинович Брюховецький (бл. 1623-1668)
«…інших мушу шукати протекцій» Петро Дорофійович Дорошенко (1627—1698)
«…виявляє більше серця, ніж розуму» Михайло Степанович Ханенко (1620—1680)
«…родом селянин, твердої вдачі, абсолютист, непоступливий і задиристий» Дем’ян Гнатович Многогрішний (бл. 1630 – бл. 1707)
«…буду служити великому государю віддано, без будь-яких хитань і зради» Іван Самійлович Самойлович (р. н. невід. – 1690)
«…ця нещасна історична постать мимоволі викликає до себе історичне спочуття» Іван Степанович Мазепа (1639 (1640)—1709)
«…природа моя, з прадідів моїх не дозволяє мені бути зрадником, і зобов’язує мене бути вірним моєму добродійнику» Пилип Степанович Орлик (1672—1742)
«…надобно иметь и на него око, понеже он есть крефтура Мазепина: он его возтавил и обогатил» Іван Ілліч Скоропадський (1646-1722)
«…останній справжній козак козацької України» Данило Павлович Апостол (1654—1734)
«…намагайся наслідувати інших, намагайся фортуну схопити за чуприну і будеш таким» Кирило Григорович Розумовський (1728—1803)
«…я оголошую себе Гетьманом всієї України» Павло Петрович Скоропадський (1873—1945)
Післямова
Отрывок из книги
Христос воскрес на третій день по смерті. І сказав до учнів своїх: «Так написано є, І так потрібно було постраждати Христові, І воскреснути з мертвих дня третього, І щоб Ймення, І прощення гріхів між народами усіх, від Єрусалима почавши».
Коли думаєш про свій народ, приходить на пам’ять «Скорбна мати» П. Тичини:
.....
Цього разу український князь пробув у Москві до квітня 1562 року, після чого цар відправив його знову в пониззя Дніпра, «а с ним Каневские Черкаси, а велел им недруж-бу делати царю крымскому и королю литовскому».
Про особисту участь у цій кампанії Вишневецького відомі нам документи не згадують, але, безумовно, люди князя «первей сего в замку Хортуса наймя Миколай з иншими товаришами своими и теж з Черкас поймя Кабели, з стрельцами з петьмастами человеков з одиночившися, пришедчи под Очаков, подданому его, цесаря многие шкоды починили».
.....
