Оглавление
Ирэн Роздобудько. Одного разу…
Передмова
Нестерпна легкість буття Ірен Роздобудько
Творчість крізь призму душі та серця…
Одного разу…
Друга спроба
Переформулювання
Про театр «Ромен», циган і два відра цегли
Табори
Право розмовляти з Шекспіром
Блуза за п’ятнадцять мільйонів
Сон про зламаний ліфт у невідомому будинку
Буде, як буде
У м’ясорубці
Гроші
Глянець
Хто такий шпрехшталмейстер
Я зніматимусь у кіно!
Записи в «Трудовій книжці»
Ода Маршрутці
Театр!
Бібліотека з Китаю
По канату місячного світла
Про слизьку трубу й сурму
Книжки і школа
Як боротися з несправедливістю
Про те, чого ніколи не станеться у твоєму житті. І як з цим боротися
Гуд бай, Америко, о-о-у!
Хто ховається в деталях
Неправильна книга
Все буде…
Р-р-романтика!
Не тягнись за сірником! (Кілька простих думок з приводу гідності)
Краса мрії та логіка мети
Успіх із запахом цибулі
Без знижок
Казка про Розум та Красу
Цінності й дорогоцінності
Самотність у мережах
Це ж – ФБ!
«Я їхав їх мочити…» (Літературна обробка почутого зі збереженням стилістики)
Бабуся казали…
Прості люди
Мить, що стане вічністю
Друзі й дороги
Камінна гостя
Жінка, яка не любить…
Сто відсотків правди
«Як писати книжки»
Книжкові заходи
Мій перший Форум, або Як я перемогла Пауло Коельйо
Чорний квадрат
Післямова-2006
Післямова-2014
Отрывок из книги
Найближчі друзі називають її Роздобудею, а комп’ютер весь чаc виправляє її прізвище на РОЗДОБУДЬМО. Вона ненавидить снобістські бутики й може дозволити собі одягатися на якомусь дешевому базарчику на Троєщині (Київ) або в Куала-Лумпурі (Малайзія). Часом вона з’являється на літературних тусівках у дуже крислатому чорному капелюсі, купленому після страшенних вагань у Варшаві на вул. Маршалковській.
Років десять тому Ірен Роздобудько, а йдеться саме про неї, влаштовувала всіх. Суворі літературні метри поблажливо усміхалися до неї, плескали по плечу й бурмотіли: «Так-так, я переглядав (переглядала) твій детективчик. Ну що ж, цілком пристойно. Не гірше, як у Марініної…»
.....
Мене до цих шепотінь не приймали. Казали: «Помідор, затули вуха!»
Ну, так, вони називали мене «помідором» за те, що мої щоки завжди були червоними. Друга прозивалка була взагалі ганебною…
.....
