Історії з дитинства, які дітям читати заборонено! Мемуари зірки, за яку жоден літературний негр не взявся б писати автобіографію! Тож все сама: попри глянцеві обкладинки, попри спалахи софітів Ірена Карпа запрошує вас до свого раю з ковбасами замість райських кущів. Вона тішитиме вас безкомпромісністю дитячих спогадів (З роси…), бентежитиме картинами підсвідомості, які не навідували навіть Сальвадора Далі (…з води), зваблюватиме приватними розмовами в богемному середовищі (…і з калабані).
Оглавление
Ирена Карпа. З роси, з води і з калабані
З роси…
Замість інтро: Люди і їхні фотографії
Чорний день
Моя сім’я і спорт
Дядя Антон
Триб’ют Німецькому Пупсику
Мемуар про мемуар
Мої ковбаси
Целофановий кульок – тренд ностальгуючих за СССР-ом
Я і Слава
Свято Квітів (Суперхіт)
Спір (і) тус Санкті
Ліфчик, НЛО і музика
Без праці нема в сраці
Як я була гопником
Хлопці
Матюки, празький торт і баба Василина
Коляда
Артек. Не вафлі
Вагітна Кропива й поезія Сєрєбряного вєка
Федорине Горе, або Як я не стала юристом
Уляна і гроші
Моя Кропива і трохи її Орфинового
І всі ці люди виросли нормальними, або Отака [хуйня], малята (замість епілогу)
…З води
Із циклу «SEА FOOD stories»
Fisherman
Гриби та устриці
Single Dead
Любов Суккуба
Manekens and Sponsa
Removable feast
Із циклу Weirdo Europe
Вино й апельсин
…і з калабані
Роздвоєння уявної особистості, або листування Ірини з Іреною (Irena Karpa feat Iryna Slavinska)
Ірина said:
Ірена said:
Ірина said:
Ірена said:
Ірина said:
Ірена said:
Ірина said:
Ірена said:
День швидкої води
Ірина said:
Ірена said:
Ірина said:
Ірена said:
Ірина said:
Ірена said:
Отрывок из книги
Моя вчителька хімії в усі випускні альбоми своїх учнів завше давала ту ж саму фотографію. З часів своєї, вочевидь, іще студентської молодості, чорно-білу. На таких прийнято було, наганяючи містичності чи просто загадковості, задумливо сидіти впівоберта, дивитися в туманну далечінь, туди, куди ще не добіг час, – бо ж фото робилося в радянську епоху, де про жодну містику казати було зась. Виглядало це фото в нових альбомах дивно – всі вчителі були такими, як щодня: хто роззявлений, хто роблено усміхнений, хто трохи переляканий (бо нефотогенічний), хто собі просто природний (таке траплялося найрідше), – і тільки вона одна була наче гостею з потойбіччя, застиглою в часі.
Що викликало у неї цю потребу, незрозуміло. Віра в те, що це найкрасивіша її фотографія? Як на нашу думку, вона зовсім і не змінилася, вік фотографії видавала хіба що її чорно-білість, а сама вчителька власною персоною і надалі викликала голодний захват моїх ровесників за кожного вдягання коротшої, ніж в інших, спідниці. В такі дні рясно падали під парти ручки, здіймався шепіт і валентність елементів різко підвищувалася наперекір усім законам природи.
.....
(От пишу це все й усвідомлюю: дідька лисого мені коли тепер візу дадуть до Німеччини. Точно вирішать їхні компетентні органи, що плекала я каварний план грабунку культурної спадщини понад двадцять років…)
Звісно ж, у певний момент мене загризла совість і я схотіла якось компенсувати чорні думки внесенням Краси у Всесвіт:
