Оглавление
Жанна Куява. Говори, серце, не мовчи
Частина I. Вхід лише за перепустками
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
Частина II. За зачиненими дверима
Думки першої: про те, чого не розкажеш і матері
Думки другої: про те, що зізнатися в чомусь – мало
Думки третьої: про те, чим не поділишся і з найліпшою подругою
Думки четвертої: про те, у чому відкриватися бракне сил
Думки п’ятої: комусь у чомусь зізнаватися? Ще чого!
Думки шостої: про те, у чому зізнатися хочеться всім
Частина III. Як ми помираємо
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
Частина IV. Класика маскараду
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
Отрывок из книги
Про що може розповісти моє обличчя? Коли дивитимуться на мене незнайомці, що вичитають із тонких, явно підправлених, аби видаватися летючими, брів? Із губ дещо обвітрених, шершавих, блідих від природи, але зараз управно нафарбованих? Із вузького чола, невиразних вилиць, худих щік, гоструватого підборіддя, – недоглянутих належно, хоч я стараюся щодня, і зранку, й увечері, мастити їх чимось корисним та поживним. (Омолоджувальним? Е, ні, в те, що є креми, які роблять із поморхлого гладке, а зі старого юне, не знаю, як ви, а я вірю мало.) Із ніздрів моїх «говірливих»?..
«Бачили? Навіть ніс виказує злостивість, якою вся її середина заповнена», – доки цокочу велелюдним Хрещатиком, хтозна-звідки виринають слова колишньої колежанки, сусідки по вчительському кабінету. Вона говорила їх іншій учительці, коли я направду ховала за дверима злість і образу на обох. Вони не могли мені пробачити мого віку, а я їм, певно, їхнього. Це я вже тепер розумію. «Задерикуватість», котра їм начебто муляла до самих кісток, була ні до чого. Ет, ця вічна боротьба молодості зі старістю! Тільки зараз – ніяка я не юна. Та й ображаюся менше. Принаймні старанно цьому вчуся.
.....
– Вона сказала, ти справляєшся швидко.
– Якби вона сказала, що якісно, мені було би приємніше, – щиро зізнаюся.
.....
