Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Наступного дня ніхто не помер. Цей факт, геть супротивний життєвим нормам, спричинив в умах велетенське заворушення, і то цілком виправдано, досить-бо пригадати собі, що в сорока томах всесвітньої історії не згадувалося хоч би про один подібний випадок, щоб за цілий день, за всі його щедро виділені двадцять чотири години, чи вже денні, чи нічні, чи ранкові, чи вечірні, не сталося жодного переставлення через хворобу, падіння з летальним наслідком, успішне самогубство, нічим-нічогісінько в повному сенсі слова. Навіть через жодну автотрощу, коли, за святковим звичаєм, грайлива безвідповідальність і надмір випитого змагаються між собою на дорогах, щоб визначити, кому першому пощастить доскочити смерти. Новорічна ніч не залишила по собі звичайного безрадісного потоку смертей, так ніби стара атропа з вишкіреними зубами постановила на один день вкласти ножиці до піхов. А от крови, натомість, аж ніяк не бракувало. Приголомшені, ошелешені, настрашені, насилу поборюючи нудоту, рятувальники витягали з понівечених кузовів безталанні людські тіла, які математично, зважаючи на кількість і силу зударів, мали б бути мертві-мертвісінькі, але, попри всю тяжкість зазнаних поранень і скалічень, залишалися живими й тепер їхали до лікарень у машинах швидкої допомоги під несамовите виття сирен. Із-поміж них жодна особа не помре по дорозі, й усі вони спростують щонайпесимістичніші медичні прогнози, Цьому бідоласі вже нічого не допоможе, не варто й час марнувати на операцію, казав хірург медсестрі, коли та надягала йому маску на обличчя. Напередодні неборакові, може, й не було б порятунку, але цього дня жертва з усією очевидністю відмовлялася помирати. І це відбувалося не тільки тут; по всій країні повторювалася та сама історія. Точнісінько до опівночі останнього дня року ще знаходилися такі, що приставали на смерть у цілковитій відповідності до правил, дотичних чи вже до суті питання, тобто до закінчення життя, чи вже до розмаїтих видозмін, яких вона, вищезгадана суть питання, з більшою чи меншою пишністю й урочистістю набуває, коли настає ота фатальна хвилина. Найбільший з-посеред усього інтерес, звісно ж, з огляду на особу, про яку йшлося, ви´кликав випадок дуже поважної віком і всіма високо шанованої королеви-матері. О годині двадцять третій із п’ятдесятьма дев’ятьма хвилинами тридцять першого грудня жоден простак і шеляга ламаного не поставив би на те, що найясніша монархиня виживе. По втраті останньої надії, коли лікарі скапітулювали перед види´мою неминучістю, королівська родина, вишикувана навколо ліжка згідно з ранґом кожного, скорилася долі й чекала на останній подих її материнської величности, можливо, на кілька промовлених слів, на останню повчальну сентенцію задля морального напучення коханих принців-онуків, а може й на гарний заокруглений вислів, призначений для завше невдячної пам’яті прийдешніх підданців. Аж ось час ніби зупинився й не сталося нічого. Королеві-матері не покращало й не погіршало, вона залишилася в підвішеному стані, її крихке тільце балансувало на краю життя, падіння потойбіч їй загрожувало щомиті, але до посейбіччя її прив’язувала тоненька ниточка, яку смерть, адже то могла бути тільки вона, не знати з якої дивної примхи заповзялася тримати. Уже-бо розпочався наступний день, коли ніхто не мав померти, як було повідомлено на самому початку нашої оповіді.
Десь надвечір пішла ширитися чутка, що після настання нового року, а точніше від нульової години поточного дня першого січня, в усій країні не зафіксовано жоднісінького випадку смерти. Можна було б думати, наприклад, що цю чутку породила подивугідна чіпкість королеви-матері до тієї дрібки життя, яка їй лишалася; однак правдою є, що традиційне медичне комюніке, поширене пресслужбою палацу по засобах масової інформації не лише стверджувало факт помітного поліпшення загального стану монаршої пацієнтки впродовж ночі, а навіть натякало чи давало зрозуміти, за допомогою старанно дібраних слів, що існує можливість цілковитого відновлення її високоцінного здоров’я. У своїх перших виявах чутка могла так само природно мати джерелом якесь похоронне чи транспортне бюро, Виглядає так, що нікому не хочеться помирати в перший день року, або якусь лікарню, Що то за один у двадцять сьомому ліжку, ні туди, ні сюди, або речника дорожньої поліції, Справжньою загадкою є те, що, попри велику кількість нещасних випадків на шляхах, немає жодного загиблого ані на показ. Першоджерело чутки назавжди залишилося невідомим, хоча, з другого боку, беручи до уваги наступні події, на тому не дуже й залежить, адже так чи так вона незабаром дійде до газет, радіо й телебачення, як наслідок, умить нашорошать вуха головні та випускові редактори, керівники новинарських відділів, люди не лише поспішливі до винюхування здалеку великих подій світової історії, а й натреновані їх за потреби роздмухувати. За лічені хвилини на вулицях з’явилися десятки репортерів-розслідувачів, що налітали з запитаннями на всякого стрічного, водночас у розігрітих редакціях запрацювали батареї телефонів, мало не розриваючись у вивідацькій лихоманці. Телефоновано до лікарень, до червоного хреста, до трупарні, до похоронних бюр, до поліції всіх мастей, за винятком, зі зрозумілих причин, таємної, але всі відповіді сходили на однакові лаконічні повідомлення, Померлих немає. Більше пощастило одній молодій телерепортерці, що їй якийсь перехожий, зиркаючи навперемін то на неї, то в камеру, розповів про особисто пережитий випадок, абсолютно подібний до вже переказаної історії з королевою-матір’ю, Саме вибивало північ, сказав він, як раптом мій дідусь, що вже нібито остаточно віддавав Богові душу, притьмом, іще перед останнім ударом дзиґарів на вежі, розплющив очі, неначе передумавши робити замислений крок, і не вмер. Репортерка впала в такий шал, що, не зважаючи на заперечення та благання, Панянко, будь ласка, я не можу, я мушу до аптеки, дідусь на ліки чекають, запхала того чолов’ягу до службової автівки, Їдьмо, їдьмо зі мною, на дідька тепер Вашому дідусеві ті ліки, закричала вона й сказала рушати до телестудії, де саме в цю мить ішли приготування до дебатів між трьома фахівцями з паранормальних явищ, а саме між двома авторитетними відьмаками та широкославною ясновидицею, наспіх запрошеними для того, щоб розібрати й оцінити ситуацію, яку дотепники, з тих, що нічого не шанують, уже встигли охрестити страйком смерти. Нахабна репортерка припустилася страшенної помилки, витлумачивши слова свого джерела інформації в тому сенсі, що напівмрець буквально передумав робити наступний крок, тобто вмирати, переставлятися, вріза`ти дуба, а отже постановив дати задній хід. Насправді ж слова, вимовлені зраділим онуком, Неначе передумавши, були докорінно відмінні від безапеляційного, Передумав. Дрібка обізнаности в засадах синтакси та ліпше розуміння тонкощів значення дієприслівників і часток дозволили були б уникнути непорозуміння та подальшої нагінки від безпосереднього начальника, яка загнала бідолашну дівчину в глибоку краску від сорому та приниження. Однак ні він, ні вона й гадки не могли мати, що цю фразу, повторену опитаним наживо й відтак у записі трансльовану у вечірньому випуску новин, мільйони людей зрозуміють у той самий двозначний спосіб, бентежливим наслідком чого в дуже недалекому майбутньому стане створення цілого руху громадян, твердо переконаних у тому, що простим актом волі можна подолати смерть, а відтак, що єдиною причиною цілком заслуженого зникнення такої сили людей у минулому було слабовілля попередніх поколінь. Та на цьому справа не зупиниться. Позаяк люди, не мусячи заради того робити щонайменшого зусилля, й надалі не вмиратимуть, інший масовий народний рух, озброєний далекосяжнішим баченням на перспективу, заявить про те, що найбільша споконвічна мрія людства, тобто щасливе користання з вічного життя на землі, стало загальним надбанням, як сонце, що сходить день у день, та повітря, яким ми дихаємо. І хоча вони змагалися, так би мовити, за один і той самий електорат, знайшовся один пункт, щодо якого обидва рухи зуміли дійти згоди, а саме висунення на почесного президента, з огляду на його достогідне попередництво, відважного ветерана, який у мить істини кинув виклик смерті й переміг її. Скільки відомо, ніякої особливої ваги не буде надано тій обставині, що дідусь перебував у стані глибокої коми, за всіма ознаками незворотної.
.....
Страшна загроза, що ставить під велике питання збереження нашої галузі, так схарактеризував становище перед засобами масової інформації голова федерації надавачів страхових послуг, говорячи про тисячі й тисячі листів більш-менш однакового змісту, неначе переписаних з одного зразка, які надійшли останніми днями до компаній із заявою від адресантів про негайне скасування їхніх полісів на страхування життя. У них стверджувалося, що, з огляду на загальновідомий факт уневажнення смерти, було б безглуздям, а кажучи відверто, чистою дурницею, й надалі виплачувати височезні внески, які йшли б тільки на збагачення компаній без жодних зворотних послуг з їхнього боку. І чого б це я мав годувати баранів хвиґами-миґами, не стримав своїх емоцій у постскриптумі один особливо сердитий клієнт. Дехто йшов іще далі, вимагаючи повернення раніше сплачених сум, але то були, як неважко здогадатися, тільки про всяк випадок висувані домагання, а ну ж, мовляв, як пощастить. На неминуче запитання від журналістів про можливі кроки страхових компаній для протидії такому залпові важкої артилерії, несподівано спрямованому на них, голова федерації відповів, що, хоч експерти-правники саме тепер якнайпильніше вивчають дрібний друк у полісах, вишукуючи якихось можливостей витлумачити їхній текст, звісно ж, тільки на цілком законних підставах, таким чином, щоб зобов’язати бунтівних клієнтів, навіть проти їхньої волі, платити внески пожиттєво, тобто вічно, найімовірніше розв’язання все-таки полягатиме радше в тому, що їм буде запропонована мирова угода, або джентльменська домовленість, згідно з якою поліси будуть доповнені коротким додатком, чинним і як уточнення до раніше укладених договорів, і на майбутнє, де буде зазначений обов’язковий вік смерти вісімдесят років, звичано ж, обов’язковий у переносному розумінні, поквапився додати голова з поблажливою усмішкою. Таким чином, компанії й надалі отримуватимуть внески відповідно до цілком нормальної процедури до того часу, коли застрахованому щасливцеві виповниться вісімдесят років, а тоді він перетвориться на умовно мертвого й звернеться з заявою про виплату передбаченої повної страхової суми, що й буде пунктуально виконано. Треба ще додати, і це також може викликати зацікавлення, що на побажання клієнта його договір може бути подовжений на дальші вісімдесят років, по спливі яких буде офіційно зареєстрована його друга смерть з повторенням попередньої процедури, і так далі, і так далі. Залою пробіг схвальний шелест і зірвалися поодинокі оплески серед журналістів, обізнаних у бухгалтерських обрахунках, на що голова відповів вдячним кивом голови. З погляду стратегії й тактики то був досконалий крок, і вже наступного дня страхові компанії були засипані листами, що відклика`ли та скасовували попередньо вислані заяви. Усі застраховані заявляли, що вони ладні пристати на запропоновану джентльменську домовленість, завдяки чому можна без жодного перебільшення сказати, що то був один із тих дуже рідкісних випадків, коли ніхто не програв і всі виграли. Особливо страхові компанії, врятовані від катастрофи в останню мить. Уже очікується, що на наступних виборах голові федерації знову буде довірено виконувати ті повноваження, з якими він так блискуче дає собі раду.
З приводу першого засідання міждисциплінарної комісії можна сказати багато чого, крім того, що воно пройшло добре. У цьому завинив, якщо тут доречно вдатися до такого суворого вислову, отой розпачливий меморандум, що його спрямували до уряду старечі притулки, а найдужче ота застрашлива фраза, якою його завершено, Краще смерть, пане прем’єр-міністре, краще смерть, ніж така круговерть. Тоді як філософи, звичним робом поділені на песимістів і оптимістів, одні похмурі, другі усміхнені, лаштувалися вже вкотре повернутися до споконвічної суперечки про склянку, не знати, чи напівпорожню, чи напівповну, суперечки, що, бувши перенесеною на поставлене перед ними питання, найімовірніше перетворилася б насамкінець на простий перелік переваг і вад буття мертвим чи вічно живим, представники віросповідань згуртувалися в один спільний фронт, намагаючись у такий спосіб вивести дискусію на єдиний важливий для них діалектичний ґрунт, а саме прийняття без застережень тези про абсолютну доконечність смерти для уречевлення царства божого, через що всяке обговорення майбутнього без смерти було б не лише блюзнірством, а й нісенітницею, бо неминуче мало б припускати відсутність, а чи й зникнення бога, кажучи навпростець. Про якусь нову позицію не йшлося, адже сам кардинал під час телефонної розмови з прем’єр-міністром уже вказав був своїм перстом на ключове питання, на яке зійшла б ця богословська версія квадратури кола, визнавши, нехай у значно менш очевидній формі, що в разі усунення смерти не може бути воскресіння, а в разі неможливости воскресіння не буде жодного сенсу в існуванні церкви. Оскільки ж ця остання, як усім відомо, править на землі за єдине робоче знаряддя, що ним бог торує шляхи, які мали б вести до його царства, то з цього випливає очевидний і неспростовний висновок, уся священна історія неминуче зайде в суточки. Цей прикрий арґумент пролунав з вуст найстаршого серед філософів-песимістів, який на цьому не зупинився й одразу ж додав, Релігії, всі без винятку, з якого боку до них не підходь, не мають іншої рації буття, крім смерти, вони її потребують, як хліба для їди. Представники релігійних організацій навіть не завдали собі труду протестувати. Навпаки, один із них, авторитетний член католицької делеґації, погодився, Ваша правда, пане філософе, ми саме для того й існуємо, щоб люди все життя проводили в невідступному страсі та, коли прийде їхній останній час, сприймали смерть як звільнення, Рай, Рай чи пекло, чи ні те, ні те, що` станеться по смерті, для нас значно менше важить, ніж заведено гадати, релігія, пане філософе, це справа земна, яка нічого спільного не має з небом, Зовсім не те нам утовкмачувано, Треба ж було щось казати, аби наш крам виглядав привабливим, Це означає, що насправді ви не вірите у вічне життя, Ми прикидаємося. На якусь хвилинку всі замовкли. Найстарший серед песимістів зобразив на обличчі нерішучу м’яку усмішку й набув такого вигляду, ніби щойно довів до успішного завершення складний лабораторний експеримент. Коли так, озвався якийсь філософ з оптимістичного крила, то чому вас настільки лякає зникнення смерти, Ми не знаємо, чи вона зникла, а тільки знаємо, що вона припинила вбивати, це не одне й те саме, Хай так, але позаяк цей сумнів залишається нерозвіяним, я наполягаю на своєму запитанні, Чому в разі безсмертя людських істот настала б уседозволеність, І це було б погано, запитав старий філософ, Як і недозволеність нічого. Знову запала тиша. Вісьмом чоловікам, розсадженим навколо столу, було загадано поміркувати над наслідками майбутнього без смерти та вибудувати на підставі даних теперішности вірогідне передбачення того, з якими новими питаннями доведеться зіткнутися суспільству, окрім, зайве й казати, неминучого загострення питань давніших. Тоді краще було б нічого не робити, сказав один із філософів-оптимістів, майбутні проблеми хай майбутнє й розв’язує, Найгірше в тому, сказав один із песимістів, що майбутнє вже настало, ось ми маємо, серед іншого, меморандуми від старечих притулків, від лікарень, від похоронних бюр, від страхових компаній, і за винятком останніх, які вміють знайти для себе вигоду в усякій ситуації, мусимо визнати що перспективи виглядають не просто похмурими, а таки ж катастрофічними, жахливими, загрозливішими за все, що могло б наверзтися найхворобливішій уяві, Без усякої іронії, завважив не менш авторитетний представник протестантської спільноти, бо в теперішніх обставинах іронія то чистий несмак, мені здається, що ця комісія мертвонароджена, Старечі притулки мають рацію, краще смерть, ніж така круговерть, завважив речник католиків, І що ж ви тоді гадаєте робити, запитав найстарший песиміст, окрім негайного розпуску комісії, бо виглядає так, що саме цього ви й прагнете, З боку нашої католицької апостольської римської церкви ми влаштуємо загальнонаціональну кампанію молінь до бога, щоб він милостиво й якнайшвидше повернув смерть на її місце, вибавляючи людство від найгірших жахів, Чи має бог владу над смертю, запитав один з оптимістів, То дві сторони однієї монети, з одного боку орел, із другого решка, й через це смерть могла відступити з божого наказу, Прийде час, і ми довідаємося про причини цього випробування, а до того буде робота вервицям. Ми робитимемо те саме, я маю на увазі, ясна річ, молитви, а не вервиці, усміхнувся протестант, А ще ми виведемо по всій країні на вулицю процесії, що проситимуть про зіслання смерти, як передше ходили ad petendem pluviam, задля зіслання дощу, переклав католик. До такого ми не дійдемо, ці процесії ніколи не належали до плеканих нами маній, знову всміхнувся протестант. А нам, запитав один із філософів-оптимістів тоном, який ніби заповідав його скорий перехід до лав опонентів, що робити тепер нам, коли всі двері, як здається, зачинилися, Для початку закрити засідання, відповів найстарший, А потім, Плекати надалі філософію, адже на те ми народжені, хоч би її предметом була порожнеча, Задля чого, Задля чого, не скажу, Тоді чому, Тому що філософія, подібно до релігій, потребує смерти, ми філософуємо, бо знаємо, що помремо, не дурно ж monsieur de montaigne казав, філософувати означає вчитися помирати[2].
.....