Оглавление
Катерина Кулик. Лаовай
Глава 1. Лаовай
Глава 2. Загублені в горах
Глава 3. Далі
Глава 4. Наркотики
Глава 5. Куньмінський холод
Глава 6. Про непомірну неосяжність неба
Глава 7. Серфінг
Глава 8. Фестиваль
Глава 9. Теорія ймовірності кохання
Глава 10. І серце затьохкало
Глава 11. «Рожевий слон»
Глава 12. Різдвяні яблука та новорічні дрелі
Глава 13. Філіппінський ром та «стрибання островами»
Глава 14. Куала-Лумпур та саморозвиток
Глава 15 «Шанхайський метелик» та рукола
Глава 16. Якби я жила в Нью-Йорку
Глава 17. Магічний Ченду
Глава 18. Літаючі тигри
Глава 19. Ліниві панди
Глава 20. Свято поливання водою
Глава 21. Сексуальні несподіванки та мавпяча праця
Глава 22. Сонячний гамак та розмови про вагітність
Глава 23. Чайний ринок та польоти
Глава 24. Самогонка та посмішки
Глава 25. Мрії збуваються
Отрывок из книги
Поїхали ми в гори, їхали ніч потягом, вранці після прибуття в першому ж магазині купили лаоського пива. У Китаї пиво не дуже міцне і майже несмачне, але нам пощастило жити поруч з лаоським кордоном, тому в нас продають головний продукт Лаосу – пиво. Ми подумали, що нам по маленькій пляшці не вистачить, і взяли по великій, 0,6. Я, як завжди, сп’яніла після першої пляшки, і Вейвей повела мене в гори. Ми були на висоті 1500 метрів ще на початку маршруту, і там, скажу вам чесно, було не так спекотно. А як почали підніматись, то й зовсім заклякли.
Треба було знову пити. У нас був китайський алкоголь на травах «Цзінцзіу», ми йшли і цідили його потроху, аж раптом під деревом зустріли двох хлопців з Ізраїлю. Вони варили каву! Ізраїльтяни подорожуючи завжди возять з собою два необхідні атрибути подорожі – газову горілку і мішок для води. Я сміюсь, коли це бачу, але від кави ніколи не відмовляюсь. Та й ці хлопці виявились дуже привітними і пригостили нас гарячим напоєм. Поки всі сиділи на колоді, вони нам радили, як краще лізти і де зупинятись на ніч.
.....
У мене було відчуття, наче зсередини мене виростала велика куля з повітрям, вона росла і розпирала мені живіт, я відчувала легкість, і тіло мені вже не свербіло, а просто дуже хотілося спати. Я сіла на хвильку, а куля продовжувала рости, і нарешті, не витримавши тиску, мене знудило всім, що їла на обід, я навіть упізнала в цьому рис і яблучний сік. Не пішов мені сироп від кашлю.
Тим часом Риту почало лихоманити, їй здавалось, що за нею хтось іде, і що це переслідування добром не закінчиться. Біля другої кільцевої дороги ми повернули назад і тихо крокували додому, вже не вздовж залізниці, а просто по вулиці. Мені було легко, бо я вирвала всю ту гидоту. Кожен думав про своє – я про свободу і контроль над власним тілом, Рита про кольорових чортиків, а Брайан, мабуть, ні про що не думав, тільки тихо волікся за нами дуже сильно п’яний, бо з горя, що його не вставило, випив сам майже цілу пляшку китайської горілки 58-ми градусів.
.....
