Лев, Біла Відьма та шафа

Оглавление

Клайв Льюїс. Лев, Біла Відьма та шафа

Лев, Біла Відьма та шафа

Розділ 1. Люсі зазирає у шафу

Розділ 2. Про те, що дізналася Люсі

Розділ 3. Едмунд і шафа

Розділ 4. У мармеладному мареві

Розділ 5. Знову по цей бік шафи

Розділ 6. Углиб лісу

Розділ 7. День у бобрів

Розділ 8. Що трапилось після обіду

Розділ 9. У володіннях Білої Відьми

Розділ 10. Про те, як розвіялись чари

Розділ 11. Аслан наближається

Розділ 12. Бойове хрещення

Розділ 13. Давнє закляття з глибини століть

Розділ 14. Торжество Відьми

Розділ 15. Найдавніше закляття часів одвічних

Розділ 16. Про кам’яні статуї та про те, що з ними трапилось

Розділ 17. У пошуках Білого Оленя

Отрывок из книги

Були собі якось четверо дітлахів на ім’я Пітер, Сьюзан, Едмунд та Люсі. Ця історія про те, що трапилося з ними, коли батьки відіслали їх подалі від Лондона під час війни через бомбардування. А відіслали їх до старенького професора, який мешкав у глушині, звідки до найближчої залізничної станції було миль десять, та й до поштамту не менш як дві. Дружини він не мав, а мешкав у великому сільському будинку разом із домогосподаркою місіс Макріді та трьома покоївками (звалися вони, між іншим, Айві, Маргарет та Бетті, але власне для нашої історії це не має великого значення, бо вони тут майже не з’являються). А ось Професор був вельми старенький, мав пасма скуйовдженого сивого волосся, що росло скрізь по всьому обличчю так само, як і на голові; тож дітлахам він одразу сподобався, хоча, треба визнати, у перший вечір, коли він тільки вийшов на подвір’я, щоб їх привітати, то мав настільки чудернацький вигляд, що Люсі, наймолодша з усіх, навіть трішечки злякалась, тоді як на Едмунда (другого за віком серед наймолодших) напав дурносміх, тож йому довелося вдавати, нібито у нього свербить у носі, щоб приховати свою зніяковілість.

У той самий вечір, щойно всі побажали Професору добраніч та піднялися на другий поверх, хлопчаки одразу ж прибігли в кімнату до дівчаток, щоб разом обмізкувати стан речей.

.....

– Пане Тумнусе! – заволала йому в самісіньке вухо Люсі. – Годі! Годі вже схлипувати! Як вам не соромно поводитися, наче маленьке дитя! Ви вже дорослий фавн! З чого б вам так ридати?

– А-а-а… – ще дужче заридав фавн. – Я плачу, бо я поганий, поганий фавн!

.....