Оглавление
Константинос Кавафіс. Вибране
Актуальність поезії Константиноса Кавафіса
Апорії Кавафіса
Поезія
Мури
Старий
Коні Ахілла [1]
Молитва
Поховання Сарпедона [3]
Свічки
Перший східець
Che fece… il gran rifiuto [8]
Старечі душі
Перешкода
Вікна
Термопіли [13]
Зрада
Чекаючи на варварів [18]
Голоси
Бажання
Троянці
Цар Деметрій [20]
Хода, очолювана Діонісом [22]
Одноманітність
Ось він
Кроки
Місто
Сатрапія [36]
Березневі іди [39]
Довершення
Скульптор з Тіан [41]
Залишає бог Антонія [50]
Іонійське [51]
Слава Птолемеїв [52]
Ітака [54]
Небезпеки
Мануїл Комнін [59]
Філеллін
Герод Аттик [66]
Александрійські царі
Вертайся
У церкві
Крамареве
Дуже нечасто
Я пішов
Наскільки можеш
Могила Лісія [72]
Могила Евріона [73]
Люстра
Давно
Мудреці передчувають же події, що настають…
Теодот [80]
Клянеться
Якось вночі
Ранкове море
Змальоване
Ороферн [82]
До дверей кав’ярні
Битва біля Магнесії [86]
Роздратування Селевкіда
На вулиці
Як збуряться
Перед статуєю Ендиміона
У державі Осроені [91]
Проминання
Про Аммона [94], що помер у двадцять дев’ять років, 610 р. після Р. Х. [95]
Один з їхніх богів
Надвечір
Заласся
Сірі очі
Могила Гіясиса [98]
У місяці Атирі [99]
Дні 1903 року
Колись я задивлявся
Могила Ігнатія [100]
Вітрина тютюнової крамнички
Цезаріон
Згадай-но, тіло…
Могила Ланіса [103]
Усвідомлення
Нерона строк
Посланці з Александрії
Аристобул [108]
У порту
Еміліян Монай, Александрієць, 628 – 655 рр
З дев’ятої години
Під тим будинком
Сусідній столик
Вечорове сонце
Імен
Юдеїв (50 після Р. Х.) [115]
Аби лишитись
Деметрій Сотер (162 – 150 до Р. Х.) [116]
Човнове
Якщо шлях свій земний скінчив він
Сидони [123] юнь
Коли завітають
Дарій
Анна Комніна
Візантійський вельможа із нахилом до віршування у вигнанні
Своє начало…
Прихильність Александра Бали
Смуток Ясона, сина Клеандра, поета в Коммагені. 595 р. від Р. Х. [138]
Демарат
Привніс я до мистецтва
Зі школи славетного філософа
Майстер кратерів
Тим, хто збройно боронив Ахейський Союз [145]
До Антиоха Епіфана [150]
В одній старенькій книзі
У відчаї
Юліан [154], зневагу зріючи
Епітафія Антиоха, царя Коммагени
Театр Сидони (400-го року від Різдва Христового) [157]
Юліан в Нікомедії [158]
Перш ніж їх змінить Час
Зайшов щось погортати
31 року до н. е. в Александрі [162]
Йоанн Кантакузин [163]перемага
Темет [166], антиохієць, 400 р. від Р. Х
Зі скла барвистого [169]
На 25-му році життя
На італійському березі
Ув осоружному містечку
Аполлоній Тіанець [171]на Родосі
Хвороба Кліта
В котромусь-то малоазійському містечку
Жрець Серапіса [173]
По брудних шинках
Велелюдна хода кліриків й мирян
Софіст, що залишає Сирію
Юліан й антиохійці [176]
Анна Далассіна [177]
Дні 1896 року
Два юнаки двадцяти двох, двадцяти трьох років
Грекиня з давніх-давен
Дні 1901 року
Не пізнав
Юний літератор на 24-му році свого життя
У Спарті
Картина двадцятичотирьохлітнього юнака, написана його приятелем-однолітком задля розради
У великій грецькій колонії, 200-го р. до н. е. [184]
Один із володарів Західної Лівії
Кімон, син Леарха, 22 років, що студіював грецьку словесність (у Кирені [186])
Мірис; Александрія, 340 р. [187]
На шляху до Синопи [189]
Дні 1909, 10 та 11 років
Александр Яннай і Александра [192]
Прекрасні, білі квіти, що так пасують
Ступай, спартанський царю
На тому самому місці
Люстро біля входу
Питав про якість
Аби подбали
За старовинними рецептами греко-сирійських ворожбитів
…200-го року до Різдва Христового
Дні 1908 року
У передмісті Антиохі [201]
Отрывок из книги
У тривалій історії грецької словесності, що стала колискою всієї європейської літературної традиції, подарувала світові багато відомих імен та започаткувала цілі літературні роди та жанри, складно знайти постать, суперечливішу за Константиноса, сина Петроса, Кавафіса. Народжений у ХІХ ст., К. Кавафіс заклав основи та накреслив вектори розвитку грецької поезії ХХ ст. Усі грецькі поети ХХ ст. перебували в тіні Кавафіса, намагалися осягнути його творчий метод, дістатися до витоків його поетики і навіть іноді (певно, заради своєрідного «звільнення») демонстративно наголосити на відмінності власної творчості та світогляду від Кавафісового доробку. Такий розвиток подій, зокрема, передбачав сам поет, що в автобіографії, написаній французькою на замовлення одного з александрійських журналів нібито від третьої особи («Хвалебне слово про самого себе» («Αυτοεγκώμιον»)), називав себе автором, якого зрозуміють майбутні покоління. К. Кавафісу вдалося поєднати в своїй творчості елементи давньої грецької традиції, з якими відчутно втрачало зв’язок грецьке суспільство ХІХ – ХХ ст. через набуття політичної незалежності та включення у ширший соціальний контекст, з автентичною новогрецькою культурною традицією, яким би химерним це поєднання не видавалося його сучасникам, і, разом з тим, відчути сучасні віяння та реалізувати свою творчість як модерністський проект, цілком незалежний та самобутній, що також зустрічало чималий спротив грецьких літературних кіл.
К. Кавафіс є видатним новогрецьким поетом, що, власне, все своє життя територіально перебував поза Грецією. Він народився 29 квітня 1863 р. в заможній родині, що мешкала між Константинополем та єгипетською Александрією. Такий своєрідний космополітизм згодом стане однією із засад його життєвої філософії та джерел його поезії. Його мати належала до шанованого фанаріотського роду – пращури К. Кавафіса служили вселенським патріархам, резиденція яких містилася в районі Фанарі у «місті Константина». Його батько був підприємливою людиною, що займалася експортною торгівлею та мала зв’язки з британськими діловими колами. Дитинство К. Кавафіс проводить в Єгипті, а в дев’ять років переїздить до Великої Британії після передчасної смерті батька, який мав британське громадянство. Про вплив британської культури на поета може свідчити той факт, що англійська мова була для нього не менш рідною, ніж грецька. Щоденники, які К. Кавафіс вів усе своє життя, написані англійською мовою. Англійською ж він написав свої перші вірші (нею ж з’явилися перші переклади його поезій, які підготував до друку молодший брат поета Джон Кавафіс). Рання смерть батька вносить корективи в життя родини. Після кількарічного перебування в Ліверпулі та Лондоні родина повертається до Александрії, з якої знову змушена поїхати 1882 р. до Константинополя через заворушення, спрямовані проти колонізаторської політики британців. Поволі зникають їхні статки, що, втім, не впливає на повагу, якою користаються Кавафіси в колі александрійської грецької діаспори.
.....
З одного боку, перед нами елегійний вірш, який прославляє героїзм та незламність перед обставинами на прикладі подвигу спартанців, дозволяючи проводити порівняння з іншими ситуаціями, коли людині треба зробити вибір, яким би важким він не був, та йти до кінця. З іншого боку, в тексті є певні «недоречності», які, на думку Кс. Коколіса, роблять твір «поганою поезією, але “хитрим” текстом». «Помилкове» (?) використання епітета щедрий (γενναιόδωρος, замість очікуваного γενναίος – хоробрий) ставить читача перед проблемою, як прив’язати цю ознаку до того, що він знає про спартанців та Спарту, а отже, відповісти, а чи про історичних спартанців тут ідеться взагалі? Можливо, поет показує, як мітологізується певна подія / суб’єкт чи його якість, як, згідно з Р. Бартом, концепт міту деформує смисл історичної події (для того, щоб перейти у міт «про спартанців», спартанці Леоніда мають бути позбавленими своєї історії). Отже, якщо мітологізація бере гору над історичним аналізом, то чи здатні ми на усвідомлену дію в певному історичному контексті, скеровувані власним досвідом та знаннями, чи завжди є маніпульованими чимось «зовнішнім», що перебуває в суспільних дискурсах, інституціях тощо, а існування цього зовнішнього, в свою чергу, є рушійним механізмом конфліктних процесів конструювання дискурсів? Такі питання стають ще виразнішими, якщо порівняти поезію з іншими творами своєрідного спартанського циклу К. Кавафіса («Ступай, спартанський царю», «…200-го року до Різдва Христового», «Тим, хто збройно боронив Ахейський союз»). Така метода в цілому нагадує принципи літературного письма, що розвинулися кілька десятиліть після смерті поета, однак вважати К. Кавафіса предтечею постмодернізму (принаймні, в його грецькому варіанті) загалом немає підстав. Протеїзм Кавафісового тексту не стільки декларує вічну плинність смислів чи заперечує існування істин, скільки внаочнює обумовленість нашого знання соціальним контекстом, що часто перетворює різні шляхи пошуку істини на небезпечні манівці. Крім того, творчість К. Кавафіса антропоцентрична та особистісна. Складно не відчути, що й у найбільш карколомних обставинах, в яких розум поета осягає своїх героїв, він не припиняє милуватися унікальністю людини, що полягає не тільки в умінні створювати навколо себе «новий світ», але й встановлювати зв’язки з подібними собі, формуючи «МИ», голос якого в хронологічній перспективі наростатиме в текстах поета. Це звернення до колективної ідентичності, захоплення історичними трансформаціями греків, їхнім умінням берегти один з найважливіших тожсамісних чинників – мову – вступало в суперечність зі згаданою космополітичністю К. Кавафіса. Однак саме це зробило поезію Александрійця актуальною для всього грецького світу, що перебував в ХХ ст. у складних пошуках власної ідентичності.
Завершуючи короткий огляд поетики К. Кавафіса, варто спинитися на втіленні в його поезіях естетичної категорії прекрасного. Ідея краси в поезії К. Кавафіса зближує його з багатьма модерністами, що дозволяє критикам зараховувати поета до лав декадентів поруч з Ш. Бодлером та О. Уайльдом. Справді, естетизація смерті та хворобливих задоволень присутня в багатьох віршах К. Кавафіса. Однак органічний зв’язок з грецькою традицією, відображений насамперед у мові, розкриває ще одне джерело натхнення та своєрідний орієнтир поета: це – світ краси Гомерових поем. Естетизм К. Кавафіса в певному розумінні є перехрестям, де перетинаються шляхи Бодлера та Гомера. Слововжиток К. Кавафіса, його увага до деталей: палахкотіння очей, рельєфний торс, колір краватки, носовичка чи комірця, несе в собі приховане напруження, що в будь-який момент читач може розвинути до масштабів гомерівської ретардації, повільне споглядання-насолоду від прекрасної речі чи істоти, що веде до відчуття цілісності буття. Акт споглядання (візуального або ментального) краси запускає механізм пам’яті, що дає змогу людині відчути тривання свого єства, та уяви, яка уможливлює переживання певних станів, не обмежене суспільними конвенціями та заангажованістю, а отже, отримання нового знання чи досвіду, що може згодом реалізовуватися в приватних та суспільних практиках.
.....
