Оглавление
Леонід Горлач. Неперебутнє
Політ
Я прийшов здаватись
Легше жити стало
Рояль на горі чернечій
На горло наступаєте
Міг би й чаю випити
Незвичне вітання
А колись був один Шевченко
За негідника не голосуйте
Класова боротьба загострюється
Хохол приїхав
Без права підйому
Не дуріть людей
Що за Одеса…
Справа про повстання
Була воронка…
А де ваше військо?
Дай обійняти братню землю
Переплутали вождів
Краще морду набити
Добра школа була
І Гоголь ваш такий
Незабутні концерти
Хто в черзі крайній
Несправедливість
Нелегендарний Севастополь
Зустріч із Тичиною
Коньяк від Корнійчука
Букет Молдови
Як ми дали
В гості до малої
А нашої немає?
Руки затерпли
Слон для спілки письменників
Гриби з-під снарядів
Маршал літератури
А мене забули
Ніч на Павловому полі
Як я Горлачем став
Добре мати земляка
Міць фронтової дружби
Ікра ложками
Сповідальне
Проводи
Я не дівчинка – Келін
Честь мундира
Навідини
Поклик генів
Друга родина
Нешановні товариші
Дуб Марківецький
Був на збереженні
Війна проти вина
Пам'ятна зустріч
Треба б дослідити
Десять тисяч верст на схід
В пошуках живого китайця
Про автора
Про автора
Отрывок из книги
Чим довше живеш, тим ясніше постають події давно минулих літ. Можеш забути, чим мучився місяць тому, а от глибини пам'яті часом виносять на поверхню такі випадки, які стали непідвладними розуму, символами, давно закам'янілими емоціями, які, можливо, й не справили якогось впливу на долю, але ж згодом потривожили свідомість і змусили іншими очима поглянути на все пережите.
Якось, іще коли в нашій сільській хаті жив неповторний родинний дух, підтримуваний батьком та матір'ю, навідався вчергове я до них із Києва. Дружина наготувала традиційні гостинці й спокійно сиділа поруч, а я милувався сотні раз перейденими пейзажами. Вертання додому, до дитинства ніколи не буває спокійним. Це як опускаєш відро в криницю, воно чіпляється за бетонні круги, озивається все глухіше і глухіше, земні глибини бережуть таємниці, вкутають усе щільнішим мороком, аж доки відро не доторкнеться до чистого незайманого плеса й пожене довкола дрібні хвильки, і вони пошлють спокійні сполохи аж до твоєї заслуханої душі, і лише згодом ти матимеш змогу відчути спраглими губами смак рідної води. Тож я вкотре споглядав швидкоплинні краєвиди, які були колись межовими в моїй долі.
.....
– Здрастуйте. Я прийшов здаватися.
Чолов’яга несподівано прудко відчинив шухлядку столу й шаснув туди правицею, а далі втупився в мене пронизливими очима. Невже пістолета намацав? І я, щоб заспокоїти працівника таємного фронту, спробував усміхнутися.
.....
