Кращі твори (збірник)

Оглавление

Леся Українка. Кращі твори (збірник)

Леся Українка. Кращі твори

Леся Українка: «Я маю в серці те, що не вмирає!..»

Поезія. До натури

Напровесні

Із циклу «Зоряне небо»

Contra spem spero![17]

Мій шлях

Сон

Сон літньої ночі

Із циклу «В дитячому крузі»

Сонет

Із циклу «Кримські спогади»

Сім струн

До мого фортепіано

Із циклу «Мелодії»

Із циклу «Невільничі пісні»

Slavus – sclavus[24]

Романс

Забута тінь

Прокляття Рахілі (Апокриф)

Віче

Дочка Ієфая

Драматургія. Одержима

Кассандра

На полі крові

Бояриня

Лісова пісня

Камінний господар

Проза. Метелик

Біда навчить

Лелія

Одинак

Ein Brief ins Weite[26]

Лист у далечінь

Сліпець (Нарис-pendant[27])

Розмова

Помилка

Літературна критика. Малорусские писатели на Буковине

Утопія в белетристиці

Зі спогадів про Лесю Українку. На роковини смерті Лесі

Основні дати життя і творчості Лесі Українки

Отрывок из книги

Одним із перших, хто збагнув світову велич творчого генія Лесі Українки, був Михайло Грушевський. У вступному слові до матеріалів, опублікованих у «Літературно-науковому віснику» за 1913 р. і присвячених пам’яті письменниці, він писав: «…Вже перші 10–15 літ поставили її в перші ряди сучасної поезії. Одначе тільки в останнє п’ятиліття починається сей величезний, нестримний поступ її, якийсь титанічний хід по велетенських уступах, не рушених ніякою людською ногою, де кождий крок, кождий твір означав нову стадію, відкривав перед очами громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів. Глубоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню переломову добу, ся творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськости […] В інших обставинах, ніж ми живемо, її твори переходили б в вибрані круги світової інтеліґенції, знаходили б тут тонких цінителів і адептів […] Смерть перервала сю путь у вселюдські простори. Але для нашого письменства і те, що вона встигла дати, зістається вічним даром, новою стадією розвою, історичним моментом в нашім культурнім, національнім поступі»[1].

Леся Українка (справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Її мати – Ольга Петрівна – походить із роду Драгоманових і доводиться рідною сестрою Михайлові Драгоманову. Згодом відома як українська письменниця і громадська діячка (літературний псевдонім – Олена Пчілка), вона відіграла провідну роль у формуванні літературних інтересів своїх дітей, зокрема Лесі та її старшого брата Михайла. Батько – Петро Антонович Косач – був родом із Чернігівської губернії, закінчив Київський університет, здобувши юридичну освіту, брав участь у діяльності «Старої громади» (разом із М. П. Драгомановим, В. Б. Антоновичем, П. Г. Житецьким, М. В. Лисенком, М. П. Старицьким та ін.), служив високопосадовцем (головою з’їзду мирових посередників) «по крестьянским делам» і, хоч, за його словами, не був «огнепоклонником», усіляко підтримував, зокрема й фінансово, літературні захоплення своєї родини.

.....

Кассандра (мимохіть)

Хвала богам!

.....