Отрывок из книги
Старезний, густий, предковiчний лiс на Волинi. Посеред лiсу простора галява з плакучою березою i з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному мiсцi в яро-зелену драговину – то береги лiсового озера, що утворилося з лiсового струмка. Струмок той вибiгає з гущавини лiсу, впадає в озеро, потiм, по другiм боцi озера, знов витiкає i губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посерединi. Мiстина вся дика, таємнича, але не понура, – повна нiжної, задумливої полiської краси. Провесна. По узлiссi i на галявi зеленiє перший ряст i цвiтуть пролiски та сон-трава. Дерева ще безлистi, але вкритi бростю, що от-от має розкритись. На озерi туман то лежить пеленою, то хвилює од вiтру, то розривається, одкриваючи блiдо-блакитну воду.
В лiсi щось загомонiло, струмок зашумував, забринiв, i вкупi з його водами з лiсу вибiг «Той, що греблi рве» – молодий, дуже бiлявий, синьоокий, з буйними i разом плавкими рухами; одежа на йому мiниться барвами, вiд каламутно-жовтої до ясно-блакитної, i поблискує гострими злотистими iскрами. Кинувшися з потоку в озеро, вiн починає кружляти по плесi, хвилюючи його сонну воду; туман розбiгається, вода синiшає.
.....
Р у с а л к а
Не хочу!
.....
