Отрывок из книги
Малюк помер. Вистачило кількох секунд. Лікар підтвердив, що він не страждав. Його засунули до сірого мішка, і над понівеченим тільцем, розпластаним серед іграшок, застебнулася блискавка. Коли прибули рятувальники, дівчинка ще була жива. Вона відбивалася, мов дикий звірок. На її тілі залишилися сліди боротьби, під мокрими нігтями – часточки шкіри. Коли її везли до лікарні в «швидкій», вона була збуджена, билася в судомах. Очі були вирячені, наче їй бракувало повітря. Горло заливала кров. Легені в неї були пробиті, а голова дуже постраждала від удару об синій комод.
Поліцейські сфотографували місце злочину. Зняли відбитки пальців і обміряли ванну та дитячу кімнату. Килим із принцесами просякнув від крові. Пеленальний столик стояв перехняблений. Іграшки поскладали до прозорих пакетів, на які поставили печатки. Навіть синій комод стане доказом у судовому процесі.
.....
Міла ж була більш дикою. Це було тендітне дівча з поставою балерини. Луїза стягувала їй волосся в такі тугі пучки, що в неї розріз очей ставав косим. Мала скидалася тоді на якусь із середньовічних героїнь із високим чолом і благородним холодним поглядом. Міла була важкою дитиною, що висотувала всі сили. Неприємності вона зустрічала вереском. Кидалася на землю просто посеред вулиці, хвицаючи ногами й качаючись у пилюці, щоб дошкулити Луїзі. Коли нянька присідала й намагалася з нею поговорити, Міла відводила погляд. Рахувала вголос метеликів на шпалерах. Коли плакала, то поглядала на себе в дзеркало. Мала була одержима власним відображенням. На вулиці не зводила очей із вітрин. Захопившись спогляданням свого відображення, вона весь час набивала ґулі об стовпи чи спотикалася на тротуарі.
Міла була хитрою. Вона знала, що юрба завжди насторожі, і що Луїза на вулиці почувається скуто. У присутності людей нянька поступалася її капризам швидше. Луїзі частенько доводилося робити гак, аби оминути на вулиці крамниці іграшок, перед якими дівча починало пронизливо верещати. Ідучи до школи, Міла ледь переставляла ноги. Цупила полуниці з прилавка торговця городиною. Видиралася на підвіконня вітрин, ховалася по підворіттях і втікала щодуху. Луїза з візочком намагалася її наздогнати, гукала до неї, а мала зупинялася лише на краю тротуару. Інколи Мілу гризли докори сумління. Її непокоїла блідість Луїзи й страх, який та відчувала за неї. Вона поверталася назад чемна, ніжна й просила вибачення. Хапалася за няньчині ноги. Плакала й вимагала пестощів.
.....
