Читать книгу Свої… Чужі… - Людмила Когут - Страница 1

Я розповідаю про те сокровенне, що хвилює розум і душу: про кохання, родину, цікавий і складний навколишній світ. Мої герої – серед нас. Їхнє життя таке ж різнокольорове і швидкоплинне, як і в реальності. Перед вічністю всі рівні, і немає у світі такої сили, яка б зупинила рух часу. Він однаково злітає для всіх… Час справедливий –  у нього немає обраних. Шкода лише за тим, що минає він в усіх порізному: у когось – під голосні акорди і радісні мажорні звуки, а в інших – під сумні мінорні пісні.

Майже як у природі, невід’ємною частиною якої є ми, люди… Тільки-но було по-літньому тепло і радісно, а вже за хвилю – раптовий білий сніг суворо обнімає красуню осінь, а далі надходить безжалісна люта зима, яка дає вдосталь часу для роздумів, комусь у безрадісні самотні вечори, під тужливу пісню хуртовини. А щасливчикам долі зима, демонічна і непередбачувана, приховала щедрі дарунки – теплі моменти, біля ласкавого вогнища каміна, де можна помріяти наодинці або побути із щирими друзями.

Але з часом і вона, лиха білолиця снігова королева, уперто сперечаючись із весною, поволі відходить, і якоїсь миті, тепер уже зовсім ніжно, востаннє накриває своїм пухнастим покривалом усе навколо.

А потім знову радісно, і мов зненацька, наступає тепло, і ласкаве весняне сонце топить лід душевного холоду і кригу важких думок; а далі стрімголов відцівітає й ця квітуча принцеса і надходить щаслива літня пора…

Усе, як у нашому житті – постійний коловорот і зміни. Тільки-но людина буяла молодістю та красою, а не зчулась, як змарніла і відцвіла, та й пережила всякого… Бо ж від радощів до горя – півкроку, від багатства до бідності – лише мить. Скрутні часи були, є і будуть у всіх. Але люди хапаються за останню надію: живуть, кохають, страждають, борються…

Так і мої герої, перемагають, незважаючи на труднощі, чи зазнають прикрої поразки, але виробляють власний кодекс гідностей і старанно передають свій життєвий досвід і мудрість від покоління до покоління, навчають доброти, поваги, любові до ближнього. Вони намагаються вселити впевненість, що навіть за найтяжчих обставин кожен може вплинути не тільки на власну долю, а й на події, які відбуваються навколо. Ніхто не має права стояти осторонь і виконувати роль байдужого глядача!

Мої герої, у своїй більшості, – порядні люди, яких без ліку. Про долі, які вони проживають, можна довго сперечатись…

Залишаю на ваш розсуд, наскільки вони правдиві, але в будьякому разі нехай ваше спілкування з ними буде приємним.

Я мрію, щоб це віртуальне знайомство було до щему в серці реальним, щоб воно стало предметом для роздумів, щоб ви разом пережили їхні болі, радощі і кохання…