У заключному романі з циклу про Енн звичне життя порушують драматичні події Першої світової війни.
Джем Блайт, Фейт і Геральд Мередіти вже завершили навчання в Редмонтському коледжі. Волтер, Нан і Ді Блайти збираються вступати до Редмонда, а Карл Мередіт та Ширлі Блайт тільки закінчили Королівську академію. Наймолодша з дітей Енн, Рілла, ще роздумує, чи готова до академії. Саме вона – п’ятнадцятирічна Рілла Блайт – головна героїня книги. На тлі великої війни зростає дівчина-підліток, вона стикається з труднощами, які змінюють її як особистість, спонукають до розвитку.
Разом з персонажами книги ми проживаємо чотири роки тривоги, страхів і втрат, але й любові, надії та сподівань.
Оглавление
Люси Мод Монтгомери. Рілла з Інглсайду
І. «Нотатки» Глена та інші справи
ІІ. Роси світанку
ІІІ. Місячна радість
IV. Звук волинки
V. Шелест кроку
VI. Сьюзан, Рілла й собака Понеділок приймають рішення
VII. Дитя війни та супниця
VIII. Рілла приймає рішення
IX. В яку халепу втрапив Док
Х. Проблеми Рілли
XI. Темрява і світло
XII. Дні Лангемарку
XIII. Принизливе вибачення
XIV. Долина рішучості
XV. Поки день прохолоду навіє[35]
XVI. Реальність та романтика
XVII. Тяглися тижні
XVIII. Весілля під час війни
XIX. Вони не пройдуть[49]
XX. Норман Дуґлас виступає на зборах
XXI. Кохання жахливе
XXII. Малий собака Понеділок знає
XXIII. Тож добраніч
XXIV. Мері нагодилася саме вчасно
XXV. Ширлі вирушає
XXVI. Сьюзан кличуть заміж
XXVII. Очікування
XXVIII. Чорна неділя
ХХІХ. Поранені й зниклі безвісти
ХХХ. Переломний момент в ході війни
ХХХІ. Пані Матильда Пітман
ХХХІІ. Звістка від Джема
ХХХІІІ. Перемога!
ХХХІV. Пана Гайда поставили на місце, а Сьюзан вирушає в медовий місяць
XXXV. Рілла-ма-Рілла!
Отрывок из книги
Був теплий гарний полудень, небом пливли золотаві хмаринки. У просторій вітальні Інглсайду, випромінюючи ауру зловісного задоволення, сиділа Сьюзан Бейкер; на годиннику була четверта дня, і Сьюзан, яка працювала, не покладаючи рук з шостої ранку, відчувала, що чесно заробила годину відпочинку та пліткування. Сьюзан почувалася щасливою, усе на кухні йшло напрочуд добре. Доктор Джекіл – то не пан Гайд[1], він не діяв їй на нерви. Сьюзан зі свого місця з гордістю милувалася клумбою з півоніями, які вона сама посадила й виростила. Вони цвіли так, як жодна інша півонія ще не цвіла в Глен Сент Мері. На клумбі красувалися малинові, сріблясто-рожеві та білосніжні півонії.
Сьюзан була вбрана в нову чорну шовкову блузу, таку ідеальну, що й пані Маршал Еліот таку не одягала, а ще білий накрохмалений фартушок, оздоблений мережкою, вив’язаною складним гачком п’ять дюймів завширшки, не кажучи вже про підібрані вставки. Відтак, Сьюзан, бувши абсолютно впевненою у своєму ошатному вигляді, відкрила свій примірник «Щоденних Справ», приготувавшись читати «Нотатки» Глена, які, як їй щойно сказала панна Корнелія, займали півколонки й описували кожного мешканця Інглсайду. На титульній сторінці газети «Щоденні Справи» великий чорний шрифт заголовку повідомляв про вбивство якогось ерцгерцога Фердинанда чи як там його в місті з чудернацькою назвою Сараєво, але Сьюзан такі неістотні речі не цікавили. Вона шукала щось справді суттєве. Ах, он воно – «Короткі записки з Глен Сент Мері». Сьюзан всілася зручніше, читаючи вголос кожну нотатку, аби отримати максимальне задоволення.
.....
– А сама Рілла хоче поїхати? – спитала панна Корнелія.
– Ні. Правда в тім, що Рілла – єдина дитина, яка не має амбіцій. Я б справді хотіла, щоби вона була хоч трішки амбіційною. У неї взагалі немає жодних серйозних ідей, її праведні прагнення, схоже, уже в минулому.
