Маріанна Гончарова – автор цілковито своєрідний. Історії, які вона розповідає, вихоплені з повітря, з подвір’я, з поля, з маленького провінційного містечка – з усіма нісенітницями, випадковостями і неймовірною чарівністю. Її герої – прості люди, навіть їхніх імен не запам’ятаєш, але ніколи не забудеш ці живі образи, хоч би хто то не був: інтелігентний і трошки заляканий дантист чи закохана в шляхетного хлопця красуня панночка, веселі відчайдушні цигани чи дивакуваті, але щирі весільні музики чи відважні безкомпромісні прикордонники. Письменниця з гумором й іронією розповідає про буденне життя своєї родини і знайомих (зокрема, й знайомих звірів і птахів), свого міста та свого рідного краю.
Світ Маріанни Гончарової – це світ, в якому відбуваються яскраві добрі чудеса і де будь-яка істота – не важливо, людина це чи, скажімо, птах, завжди може знайти собі справжнього друга. І навіть любов. А отже, стати щасливою…
Оглавление
Марианна Гончарова. Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)
Не покидай мене, Дзундзо!
«Раз в крещенский вечерок…»
Кава по-віденськи
Коли сурмач відбій зіграє
Кіт водоплавний, котрий пхикав
…Як уміння посміхатись і плакати
Толік і Михась
Чоловічі сльози
Лівий автобус
Капелюшки, парасольки і дощ у чужому місті
1
2
Їхали цигани…
Казанчик і Рибочка
Полонина
Експонати з Дрогобича
Петя Довжик та крилата дівчинка
Два капітани
Янкель, інклоц ін барабан
Там, де ми живемо
«Сребристых тополей листы…»
Леді Чортополох
Жмелик
Танці з шафою, або Горе від ОМА
Путильська ватра
Із циклу «Оповідання про Григоровича»
Курка Кишинів
Айне-Кляйне
Григорович і Філюнін
«Віддам віслюка в добрі руки»
Григорович та «Однокласники»
Отрывок из книги
Якось ми видавали заміж мою старшу сестру Ліну. Це трапилося цілком несподівано. З іншого міста приїздив до нашої Лінки її друг Аркадій із дзвінким прізвищем Дзундза. Він телефонував з автомата: мовляв, я приїхав, виходь. А до нас додому прийти він страх як соромився. А мама запрошувала, адже ми всі хотіли подивитися на Лінчиного Дзундзу. Мама казала: «Познайом нас! Ти що, – підозрювала мама, – ти що, нас соромишся?» А тато додавав, що ми ж бо – інтелігентна родина. Завдяки мамі. І що він, Дзундза Аркадій, ще пишатиметься цим. Авжеж… авжеж…
І був якось восени дощик. І холодно. Лінка застудилась. Аж раптом телефонний дзвінок: Дзундза. Ліна йому каже: дощик, холодно. І з одного боку, вона б хотіла бачити Аркадія, а з іншого— її мама не пускає, тому що температура. А Дзундза розгубився: до нас іти боїться – що ж робити? І Ліна наша пожартувала, мудра така: «Тоді вже женися!»
.....
Одне слово, довелося зізнатися, що в мисочку з водою ми додали коричневої гуаші. Так, для гостроти відчуттів…
Добре, що в Лариски було почуття гумору. Вона заспокоїлася, посміялася та вмилася. Я урочисто, немов медсестра в пологовому, вийшла до Ісмаїла в коридор і повідомила, що у дзеркалі був хтось смаглявий, кудлатий і страшний – як ти, Ісмаїл.
