Отрывок из книги
Певно, він був неперевершений! Прямий, немов шомпол, у бездоганно пошитій кавалерійській формі глибокого синього кольору, яка щільно обтягувала м’язи на спині завзятого фехтувальника, із елегантним виразом на обличчі. Міцні вилиці підкреслювали очі, що проливали чисте блакитне сяйво з-під напівприкритих повік. Термін «закликаючий погляд» тоді ще не був вигаданий, але саме це визначення якнайкраще пасувало б погляду Луї Отто Дітріха. Він мав вигляд саме тієї людини, якою був насправді: прусський офіцер, який народився вже із позначками свого класу та його привілеями. Він зняв свій шолом із шишаком, і його рудувате світле волосся – колись світ знатиме цей колір як «тіціанівський», особливо коли згадуватиме колір волосся його дочки,– відбило спалах післяполуденного сонця, промені якого пронизували наскрізь завіси з вікторіанського мережива в бібліотеці його батька. Як знаний гульвіса, Луї Дітріх давно звик до прочуханок, що влаштовував йому багатостраждальний батько.
– Кажу тобі востаннє, якщо ти не покинеш вештатися із тими своїми шльондрами, я відправлю тебе через море до індіанців, щоб вони зняли з тебе скальп!
.....
Лені розмірковувала над зміною імені. Коли класна наставниця поверталася до неї спиною, вона перегортала сторінки зошита і писала на останній сторінці своє ім’я в різних варіаціях, які здавалися їй ефектними. «Марі Магдален» виглядало вишукано, бо не мало звуків «а» у кінці. Ім’я фаті, Луї, було запозичене у французького короля, тож її ім’я також має бути французьким. Але геть усіх служниць та покоївок звуть Марі, тому, мабуть, треба додати «а» до свого імені, щоб воно відрізнялося?
Своїм відпрацьованим та натренованим почерком вона написала німецькими літерами своє повне ім’я. Як довго довелося його писати! Вона спробувала його скоротити: «Марілена», «Марлена» – їй сподобалося, як це звучить. Можливо, ось так, із останнім приголосним «н», буде краще: «Марлен». Вона написала це знову: «Марлен». А потім ще раз: «Марлен». Марлен Дітріх – так! Оце дійсно виглядає як треба. І справді їй подобається! Вона спробувала вимовити нове ім’я ще кілька разів, потім закрила блакитний зошит, дуже собою задоволена.
.....
