Оглавление
Марта Брижак. Шльондра
Частина перша. Знайти себе
Початок
Перша любов
Настя
Женя, хлопчик для офіціозу
Нік і загублена цнота
Галька
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
Професор
Владзьо, або як припинити напиватися
Маріанна Марс, або Дівчинка-космос
Ярина. Обряд екзорцизму
День другий
Спо, моя колишня любов
Панна Інна, мамця рідна
Ігорко. Ingvar
Ініціація
Ярина. Продовження
Гра у шахи з музикантом
Художник, який надихає
Ромцьо
Як Тернопіль відбирає друзів
Мазафакер
Частина друга. Придурки і коханці
White power і аполітичний овоч
БДСМ
Невдале побачення
Стрийська
Оломоуц, або пригоди відчайдушних українок у Чехії
Прокуратор Бу-Ба-Бу
Отрывок из книги
Моя кімната під дахом пахне деревом й ароматичними паличками. Невеличкий комп’ютерний столик захаращений ущерть: стара олійна картина, на якій змій на фоні готичного вікна огортає чашу, ліворуч – друкарська машинка, про котру я мріяла днями й ночами – подарунок від тата, після аварії. Виявилося, вона була добрим інструментом для відновлення моторики зламаної руки. Біля картини – невеличка бібліотека езотеричної тематики (позичених, куплених чи вкрадених). Прямісінько посередині – кілька черепів зі свічками, ліворуч – акваріум. Колись там жив кажан. Стіл мій ховає в собі безліч шухлядок. Шухлядки – безліч таємниць. Купа абияк списаних зошитів, де я занотовувала вірші або уривки оповідань. Я ніколи їх не закінчувала, якщо вони не писалися на одному диханні. Люблю їх гортати, вичитувати такі чужі для себе речення, але коли занурююсь у спогади, то голова моя перетворюється у кіноплівку минувшини. Часом згадую фразу своєї світової подруги Катерини Качковської, з якою ми бачилися не так вже й часто, як би могли, поза те вона знала про всі мої довбануті пригоди: «Мала, та люди за життя стільки не переживають, скільки ти за тиждень». А й справді… Нарешті розумію, що усім моїм історіям пора оживати…
У четвертому класі, наздоганяючи однокласника, котрий надумав мене образити, я копнула двері, які дивовижним чином роз’юшили йому вухо. Це якщо дуже коротко, щоб охарактеризувати мене маленьку. Про стрикоників, яких я ловила на городі й відривала їм задні лапки, щоб погодувати курей, думаю, згадувати не варто.
.....
Я бачу, як його очі наливаються кров’ю. Поблискують сльози. Вперше бачу, аби чоловік плакав. Здається, зараз він розірве мене на шматки. Пиздець мені. Я тримаюся, але вже плачу.
– Коли не любиш, не можеш плакати, – каже він.
.....
