Перше кохання стало для Соломії і першим розчаруванням. Художник Андрій був для неї єдиним, а вона для нього – однією з багатьох. Тож, коли трапилася можливість поїхати на заробітки в Португалію, Соломія довго не думала. Але добре там, де нас нема: Португалія одразу ж починає випробовувати Соломію на міць. Виснажлива дорога, нелюдські умови проживання та тяжка робота у теплицях сеньйора Родріґеса з ранку до ночі – закордонний рай виявляється справжнім пеклом. Останньою краплиною стає раптова хвороба Соломії. І тієї миті, коли здається, що чекати на допомогу немає від кого, з’явиться він. Той, хто допоможе втриматися там, де так легко впасти…
Оглавление
Марія Ткачівська. Тримайся за повітря
Пролог
Частина І. Найдужче в житті я боялася самотності
1. Втеча
2. Грішниця
3. На пружку грані
4. Посада на замовлення
5. Сніг за пазухою
6. Світ за порогом
7. Пробудження з пристрасті
8. Жінка під номером двісті плюс-мінус двадцять
Частина ІІ. Сезонний дотик сльози
1. Присмак екзотики
2. Costa del Sol, або Сонячний берег
3. Квітка кактуса
4. Нічний транзит
5. Срібна ложечка
6. Новинка в обслуговуванні
7. Сильніша від мурахи
Частина ІІІ. Нога, що залишає сліди
1. Світло на кораблі
2. Там, де підтанцьовують лежачи
3. Чужі діти
4. Візит
5. Своя серед чужих?
6. Тепло у долонях
7. Різдво
8. Одне вістря на двох
Епілог. Сила тяжіння в долоньці долі
Отрывок из книги
«…Мені досі перед очима той вечір. Я скрутилася калачиком на канапі й ніяк не наважувалася погасити світло. Усе, здається, було по-старому: килимок під ногами, голубі фіалки на підвіконні, бабусині патинки біля ліжка, зелений светрик на вішачку, гребінець край дзеркала… Лиш неймовірно холодно. Усе начебто по-старому, але не так, як тоді, коли бабуся була. Була! Кожна цяточка нагадувала про неї… Ставало лячно від порожнечі. Я не знала, у який куток забитися, куди втекти.
Вдяглася у бабусин зелений светрик, але холод не минав. Страх теж.
.....
Уже давно відспівали треті півні, та додому не поспішав ніхто: у Соломії достатньо місця для ночівлі. Надію таки добряче долав сон. Ковіньку потягло на сентиментальність. Вона форсувала фата-морганну програму: «От-от з’явиться на порозі шеф, і вони полетять на Філіппіни». Та він так і не з’явився. Якби то була Мельничка, Надія запропонувала б їй хустинку чи витерла б рукавом розтерту туш. А так шморгнула собі носом і знову вляглася на подушечку, де поруч на канапі напівсидячи куняв утомлений від святкування Андрій, незважаючи на те, що бути в центрі уваги – це його реноме.
Тепер за столом вони залишилися вчотирьох: Соломія, Сашко, Оксана і Наталка.
