Отрывок из книги
«Роман “Санін” дуже поганий, просто очевидно поганий. І водночас – сучасний і своєчасний. Його головний герой – остання “надлюдина” в російській літературі, втілення самовдоволеного зла. Однак бувають епохи, коли люди аморальні, принципово аморальні, позбавлені сумління, виходять переможцями». (Нинішній критик.)
«Арцибашев – ворог безсилля і співець сили. Він таврує зневагою невпевненість і розпач, завдає нещадних ударів ницості та інертності. Він – серйозний і об’єктивний, а тому ще небезпечніший викривач збанкрутілого суспільства… У ньому взагалі живе дух заперечення й боротьби. Він любить не погоджуватись. Йому подобається бути самому, осторонь, при власній особливій думці». (Відгук сучасника.)
.....
Новиков мовчки знизав плечима, дивлячись убік. Другий висновок полягав у визначенні Саніна як поганої, аморальної, як розумів це Новиков, людини. Але цього він не міг сказати Саніну, тому що завжди, ще з гімназії, відчував до нього щиру приязнь. Виходило так, що йому, Новикову, подобалася лиха людина, а цього, звичайно ж, бути не могло. І від цього Новикову стало неспокійно і неприємно. Нагадування про Ліду боляче різонуло його, та оскільки Ліду він обожнював і буквально молився на своє глибоке почуття до неї, то не міг сердитись на Саніна за це нагадування: воно було і болісним, і водночас пекучо приємним. Ніби хтось гарячою рукою взявся за серце і тихенько стиснув його.
Санін мовчав і усміхався, і усмішка в нього була уважна і лагідна.
.....
