Читать книгу Розмова сердець - Микола Бажан - Страница 1

Труський,  як  лихоманка,  дощ.

Осіння  ніч,  їдка  та  чорна.

І  б'ється  на  квадратах  площ

Людина  й  тінь  її  потворна.

Ідуть  вони.  Спокійні.  Вдвох.

Плекають  впевненість  глибоку,

Що  десь  дано  їм  аркушик  підлог,

Де  вільно  ставити

                 крапки  сухого  кроку

І  не  боятися

                 крапок  над  власним  «і»,

Писать  собі,  читать  собі  свій  вирок,

В  брудний  конверт

                 брудних  кватирок

Сховавши  свідчення  свої.

В  смердючому,  в  плескатому  конверті

Заховано  слова  дрібних  тремтінь  та  мук.

І  пані  Вічності,  шановний  пані  Смерті

Заадресовано  до  їхніх  власних  рук.

І  так  лежать  листи,

                 життя  малі  цидулки,

І  труситься  над  площами  сльота,

І  розбігаються  в  усі  кінці  провулки,

Немов  рядки  предсмертного  листа.

Я  теж  іду.

                 І  ось  уже  я  вдома:

Хрещатик,  №  50.

Я  зупинився.  Постать  невідома

Заходить  теж  сюди

                   і  не  верта  назад.

На  сходах  пахне    цвіль  і  сеча,

І  купи  тьми  гниють  в  кутку.

А  я  несу  на  утлих  плечах,

Як  чадну  лампу,  голову  важку,

І  серця  виссаний  кавалок,

І  тіло  втомлене  своє,  —

І  наді  мною  дім  встає,