Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Микола Хвильовий[1]
Молодість[2]
«О рудні, ваше свято…»
Скляр
«Не шкодуй, моя мила мати…»
Весняне оповідання
Після громовиці
«Мліти в полум’ї вік, без кінця…»
Соняшна вага
Швець працює
Що нам морок
Біля коксової печі
Молотки
Іду я додому
В дощовий день
Уривки
Досвітні симфонії[3]
Досвітні симфонії
Клявіятурте
Тіні
Ми
«Подивись на крицю…»
На цвинтарі
Пам’яті Гната Михайличенка
Смуток
За обрієм зима
Голод
«Моя золота береза…»
Павлові Тичині
Народна пісня
«Битими шляхами…»
«На вулиці Свято…»
«У полі голосить мати…»
«За зеленим гаєм…»
Слово повстання
Тріолети
«Стовп… Стовпи…»
«З одного боку посіпаки…»
Ах, як мертво
«Коли куделить…»
«То диму молоко…»
«На мінори…»
«Безмежно журнії оселі…»
Блакитний мед
«Через переліт…»
«Підвівся день…»
«На кучугурах минулого…»
«Я із жовто-блакиття перший…»
«Зі святами тобі упокій…»
Поеми
В електричний вік
Поема моєї сестри
Вірші поза збірками
Ex Oriente Lux
Пісня з тракту
На позиції
Зелена туга
Путь
«Увечері проходжу по майданах…»
«Поле. Шляхи. Могили…»
Катеринка
«У полі тиша – літній день…»
«Я тепер покохав город…»
«Та невже ніколи не забуду…»
Трамвайний лист
На верхів’я[4]
Літературна загадка[5]
Осінній промінь
Ой, зацвіла папороть
«Співає тиша десь…»
«Прийде сюди, холодна вечірня…»
Поезія праці «Молодість», книга М. Хвильового[6]
У виданні збережено основні особливості лексики, синтаксису та орфографії авторського тексту
В імені робітника, колективного «ми», він нову складає заповідь людськості:
.....
Отаке ж подвоювання помітне й на Хвильовому-белетристові (збірка «Сині етюди», 1923). Вдачею він і тут лишається, певна річ, таким самим романтиком. «Я теж романтик, – признається один із його героїв, – характерно: конаючи. – Але романтика така: я закоханий у комуну. Про це не можна казати нікому, як про перше кохання… Це ж роки, мільйони років! Це незбутня вічність… Так. Але подумай: стоїть неопоетизований пролетаріят, що гігантським бичем підігнав історію, а поруч нього стоїмо ми з своєю нудьгою, з своїм незадоволенням» («Синій листопад»), «Хіба це природно?» – запитує тоскно романтик, а тверезий практик од комунізму одрубує: «Скажіть мені: де кінчається ваша (романтиків) дурість і починається контрреволюційність? І Вадим теж співає: урочисто ходить по селах комуна. Де ви її бачите? Просто – тоска. Просто – харя непереможного хама». Це різні змагаються люди. Але уявімо, що романтика і практика живуть в одній і тій самій людині – сама ця людина стане тоді ареною завзятого бою. З одного боку – «завтра розгорнемо голубину книгу вічної поезії – світової, синьої», що охоплює ніби ввесь світ своєю величністю. А з другого —
Та й не для самої неї. Для автора також. Ось він в одному з численних своїх ліричних одбігів у которий там раз вигукує: «І люблю я її – більшовицьку Україну – ясно і буйно…» («Шляхетне гніздо»). Або ще:
.....