Оглавление
Наталена Королева. Силует
Запорожець
Зустріч
Mater Regum
Його поклик. Оповідання з часів Ісуса Христа[2]
Марево
«Німий»
Слово
Фірдусі
Циганський великдень. Фраґмент спогадів
Ладан. Гебрська легенда[22]
Острів юности. Східня філіграна
Прімавера
Різдвяні настрої
Азраель. Легенда
Втрата
Сільський листоноша
Окрадені
Кухар із Форлі[36]
Домик Лермонтова. З моїх пестрих згадок
Хризоліт
Згадки про мої подорожі
Deo Gratias
Силует. Із записної книжки
Ані. Зі згадок
Помпейська згадка
Префектова служниця
Роксоляна. З казок життя
Примітки[171]
Отрывок из книги
З дитячих літ мала я два гострих бажання: їхати пустинею на верблюді й побачити правдивого, живого запорожця. Перше збулось і навіть у більшій мірі, як я колись хотіла. Хоча, правду казавши, вражіння не розчарувало моїх дитячих мрій. А от друге…
В 19 літ я напевне знала, що воно не можливе. У нинішню добу – запорожця? Хіба що на Репинському портреті – Василя Тарнавського, або – на театральних підмостках. Ах, – не справжні!.. Але в житті часами збуваються й неймовірніші бажання. Тож нема дива, що бодай у підзимку життя довелося здибатись з «живим запорожцем». Навіть у своїй хаті, на еміграції побачила я людину з цією етикеткою. Старшина українського війська, елєґантно-галантний, мягкий у словах і рухах, безвадно цілував дамам ручки, а лицарського духа мав стільки, що аж обурювався европейським звичаєм орати коровами:
.....
Та уяву прогнав мій генерал, що з місця почав знову з «сучого сина» по українському:
І поки генерал приперчував свою щиру мову, з пітьми вималювалась біла, кремезна постать правдивого чумака. Полотняна сорочка, такі самі широчезні штани, солом’яний бриль з великими крисами, а з-під їхньої тіни – довгі білі вуса. Чисто, як із Золотоноші!..
.....
