По обидва береги Дніпра протягом багатьох століть береже народ стародавні легенди. Одна з них – переказ про тисячолітнє прокляття. Страшним воно було: не знатиме наша земля миру і свободи, чужа воля на ній пануватиме, а той, хто свій народ порятувати спробує і волю здобути, згине у нерівному бою чи від підступної зради. Нині добігає кінця тисяча років, слабне прокляття, і наново постав перед людьми на українській землі тяжкий вибір: жити вільно своїм розумом, слухаючи своє серце, чи, втративши себе, назавжди потонути у сірості і зневірі. Різними шляхами через імлу і небезпеки веде доля сміливців до чарівного вогнища на дніпровій кручі, де на них чекає хранитель загубленої пам’яті українського народу.
Оглавление
Наталія Дев’ятко. Злато Сонця, синь Води
Зачин. «Тисячолітнє прокляття»
Легенда. «Птах із барвистими крилами»
Дума. «Поховані між гір»
Триптих. «Україно моя»
Сон. «Колискова для сонця»
Голосіння. «Дух ріки»
Заклик. «Сонця золотого стяги полум’яні»
Слава. «Однорівневий Київ»
Видіння. «Порожнява»
Казка. «Загублена пам’ять»
Спогад. «Слово чарівниче»
Ворожіння. «Прадавній степ»
Отрывок из книги
В одній землі, назви якої зараз уже й не згадають, жив народ. Він не був зверхнім, але полюбляв самотність, тому подорожні зазвичай оминали ту землю, щедру як на смарагдові луки, так і на дрімучі ліси.
Панував там мир, бо війни майже завжди приходять із чужими бажаннями.
.....
– Я не бажаю знати, хто ти, – тихо мовила вона, зрозумівши, якій лихій силі необережно допомогла. – Лети з моєї країни і ніколи не вертайся, доки сонце підіймається з-за виднокраю.
Птах подивився на неї, вивернувши голову. Одним оком глянув, тоді іншим – з бурштиновим пломенем… Барви змінювалися на його крилах, причаровуючи.
