Читать книгу Казкові казки - Наталія Гриняєва - Страница 1

Ніхто не знає, де й коли це було, та люди розповідають, що жив на білому світі красень-королевич, сміливий і добрий, справжній господар свого маленького королівства.

Покохав він гарну просту дівчину і вирішив з нею одружитися. Зраділи його піддані, і всі разом почали готуватися до весілля: на великій площі накрили столи, покликали музик. Заграли сурми та цимбали, і почалося свято. Всі завзято вітали молодят, котрі були схожі на дві гарні квітки. Біла лілея – наречена й лотос – королевич сиділи в центрі столу. Вони були щасливі.

Та не сподобалося це королеві сусіднього королівства, яка вміла чаклувати. Вона сама бажала вийти заміж за королевича. Розлютилась вона, скликала до себе всі чаклунські сили, зварила страшне зілля і, піднявшись на чорну хмару, полетіла небом на весілля…

А весілля було таке гомінке й веселе, що ніхто навіть не помітив, як небо закрила чорна хмара та пішов чорний злий дощ. І коли на присутніх попадали краплі того дощу, вони почали перетворюватися на дерева.

Дівчата ставали ялинками, вербами та смереками, хлопці – ясенями та каштанами, жінки – яблунями, чоловіки – дубами, а діточки – різними кущиками…

Та ось чорні плями впали на біле плаття нареченої – вона вмить перетворилась на струнку засмучену берізку.

Королевич навіть скрикнути не встиг, бо і сам став кленом.

Усе королівство перетворилось на зачарований ліс, у якому, замість музик, дзвінко співали пташки, а дерева хитали гілочками та листочками, ніби продовжували танцювати на весіллі…

Це зовсім розлютило злу чаклунку і в розпачі вона перевернула свій горщик. Від цього чорна хмара вибухнула і все: і горщик, і чаклунка – вмить спалахнуло і перетворилося на попіл.

Чаклунка зникла, але разом з нею зникла й можливість розчарувати той загадковий ліс.

Тож і дотепер навколо нас стоять зачаровані дерева – мешканці того королівства. Ноги їх приросли до землі, губи заніміли, та своїми квітами і плодами вони радують нас і частують. А коли хтось підходить до них ближче, то листочки шелестять, ніби шепочуть: «Не знущайся наді мною, не ламай… Я такий же, як ти, тільки зачарований!..»