Читать книгу Пригоди казок - Наталія Уіллрайт - Страница 1

Ця історія трапилася з одним польським художником, який до завершення подорожі по Україні навіть не підозрював про свою неймовірну здібність… Втім, про все послідовно.

Мілош Ярович деякий час назад закінчив художню академію і вирішив створити власну збірку ілюстрацій, присвячену героям народних казок. Для цього він взяв квиток на автобус і відправився в польську глибинку вивчати байки. Але в пошуках фольклору Мілош виїхав далеко за межі своєї рідної країни. Він відвідав багато міст та селищ, подорожував по Ірландії, Шотландії, Франції, Іспанії, Німеччині, Греції, Словаччині, Румунії… А перед тим як повернутися на батьківщину, Мілош відправився збирати казки в Україну. Його подорож по мальовничій країні почалася з Ужгорода, після чого Ярович відвідав Івано-Франківськ. Потім були: Тернопіль, Хмельницький, Вінниця, Умань, Одеса, Херсон, Полтава та інші міста, в яких Мілош знайшов багато дивовижних оповідей про місцевих героїв. Далі шлях художника вів до Києва, а після – до Львова, звідки мисливець за національним фольклором збирався повернутися в рідну Польщу.

Українські казки настільки надихнули Мілоша, що він вирішив намалювати кілька ілюстрацій. На одній з них митець створив рукавичку, з якої висунулися задоволені мордочки головних персонажів однойменної казки. Мілоша підкорила історія, де Мишка, Жаба, Заєць, Лисичка, Вовк, Ведмідь і Кабанчик втиснулися в одну рукавичку.

Не залишилася без уваги і казка про золотого птаха і морську царівну. Мілош довго вимальовував на альбомному аркуші чарівну красуню, яка стоїть в білих бурунчиках хвиль. Її сукня блакитного кольору відблискує ніжний відтінок неба. А русява довга коса переплетена шовковими стрічками.

Поряд з добрими вигадками, для художника відкрилися і вельми жорстокі історії. Мілош не міг зрозуміти, навіщо Івасик-Телесик запхав зміючку Оленку в піч. Але в порівнянні, наприклад, з фольклором північної Європи українські народні фантазії – не такі вже і моторошні. Мало хто знає, як в оригіналі закінчується багатьма улюблена «Попелюшка». Варто згадати і народні ірландські оповіді про Лепреконів. Здавалося б – невеликий бородатий гном з горщиком золота, нічого особливо страшного. Він хоч і жадібний, проте може виконувати бажання. Але що він забирає натомість?…

І таких історій в різні часи було досить багато. Та все ж, незважаючи на жорстокість деяких оповідань, кожна вигадка несе в собі певний сенс. У всьому світі казки вчать дітей бути сміливими, розважливими, добрими, чуйними. Допомагати собі та оточуючим. Відповідати на хороші вчинки добром. Саме тому Мілош вирішив не малювати жорстоку сцену спалення злої зміючки, а просто втілив на папері образ білявого хлопчика.

До кмітливого Івасика-Телесика приєднався Майстер Іванко. Цей персонаж відомий своїм вмінням майструвати що завгодно з чого завгодно. Тому Мілош одягнув казкового винахідника в робочий комбінезон та спорядив поясом із різними інструментами.

Не забув художник і про Котигорошко – одного з найвідоміших персонажів українських народних казок. Силача Мілош намалював з величезною булавою в руках.

І ще один персонаж підкорив молодого творця своїм характером. Мілош сміявся до сліз, коли читав історію Сірко. Про те, як вовк допоміг старому псу повернути довіру господарів. Тому в окремій папці для ілюстрацій до українського фольклору з’явився малюнок сумного Сірко, який схилився над порожньою мискою біля собачої конури.

Наступною стала ілюстрація Кози-Дерези. Незважаючи на те що у виконанні українських художників героїня однойменної казки малюється в національному костюмі, Мілош вирішив не повторюватися. Він намалював звичайну білу козочку з вінком із польових квітів, одягненому на ріжки. А поруч з ілюстрацією дбайливо вивів пензлем вірш:

Після Кози-Дерези Мілош взявся за Пана Коцького.

Молодий художник домальовував ілюстрацію до однойменної казки. Залишалося тільки закінчити візерунки на кожушку, виконаному в класичному українському стилі. Саме цим Мілош і займався, поки їхав на попутці до Києва. Він якраз дофарбовував олівцями останній орнамент, коли до нього суржиком звернувся водій автомобіля:

– Дуже натурально рисуєте. Кот прям як живой! Вот-вот і пригнєт ко мне.

Художник підняв очі на літнього чоловіка. Колоритний сільський мешканець посміхався під густими вусами.

– О! Дякую. Я народні казки збираю по країнах. Ось зараз в Україні вивчаю фольклор, – відповів Мілош з польським акцентом.

– Да-а-а, наш фольклор богат на всякі небилиці! – Водій старої «Ниви» повернувся до художника.

У цей момент автомобіль злегка підкинуло. Пролунав гучний лясь пробитого колеса, і автомобіль повело убік. Літній чоловік ледве встиг вивернути кермо, щоб уникнути зіткнення з пасажирським автобусом. Старенька «Нива» скотилася в неглибоку траншею, що йшла вздовж узбіччя дороги. Автомобіль кілька разів сіпнувся і заглух.

– Ну це ж надо! – обурився водій. – Пораскидали по дорозі всякий мусор!

Літній чоловік вийшов із автівки, щоб оцінити масштаб події. Він розглядав пошкодження, супроводжуючи побачене неголосними непристойними висловами.

У той час поки водій оцінював стан «Ниви», Мілош збирав свої ілюстрації. Від стрибків і різкого гальмування з відкритого рюкзака художника під сидіння випало кілька малюнків. Мілош почав обережно підбирати аркуші, намагаючись розкласти ілюстрації по папках, кожна з яких відповідала певній країні.

Поки молодий чоловік упорядковував малюнки, водій завершив огляд автомобіля і повернувся в салон «Ниви».

– Все, приїхали, дальше тільки кума визивать, шоб трактором тягнул. – Стукнув він кулаком по керму, після чого обернувся до Мілоша: – Ти там як? Цел?

Мілош ствердно хитнув головою.

Він якраз закінчив розкладати ілюстрації по папках. Похапцем художник не помітив, що один з малюнків він випадково помістив до інших персонажів. Лепрекон з горщиком золота потрапив до збірки за мотивами українських народних казок. Мілош відволікся на питання водія, і тепер маленькому шкідливому гному доведеться впритул співіснувати з позитивними героями місцевого фольклору.

– Ну шо? Будеш со мной кума чекать? – звернувся водій «Ниви» до Мілоша.

– Та ні, я краще поїду далі, щоб часу не гаяти, – відповів художник.

– І то вєрно, чого тут со старіком сідеть-то? Тим паче шо вон там зупинка, бач? Возлє заправки. – Літній чоловік показав убік АЗС.

– Оттудава доберешся до Києва, – продовжив пояснювати водій «Ниви». – Тут вже часто маршрутні автобуси ходять.

– Дуже вам дякую. Бажаю, щоб ваш кум швидше приїхав на допомогу, – відповів Мілош, поклав останню папку в рюкзак і вийшов з автівки.

– І тобі сказок побільше назбирать, – побажав художнику водій.

Мілош озирнувся. На дорожньому вказівнику було відзначено, що до Києва ще сорок кілометрів. А тому молодому чоловікові нічого не залишалося, як чекати маршрутного автобуса на зупинці громадського транспорту.

Навколо зупинки було розкидано багато різного сміттям. Урна доверху набита обгортками від шоколадок та чіпсів, а під лавою валялися недопалки. Мілош скривився і відійшов трохи убік від громадського місця, яке місцеві перетворили в смітник.

Так як на горизонті ніяких маршрутних автобусів видно не було, Мілош дістав смартфон і почав заповнювати свій блог. Молодий художник якраз дописував останні враження від подорожі, коли здалеку до нього долинули гучні звуки музики та пісень. По напрямку до Києва котив справжній цирковий обоз. Саме обоз. Не сучасні оздоблені автобуси, а старі скрипучі вози криті пересувними домівками і запряжені конями. Чим ближче під’їжджала процесія, тим голосніше ставала музика. Коли обоз порівнявся з автобусною зупинкою, Мілош завмер від подиву. На пологому даху першої надбудованої домівки розташувалися хористи з оркестром. Співаки на всі горлянки кричали пісні, а музики вроздріб грали на духових та струнних інструментах. І ні тих ні інших не бентежила створювана ними моторошна какофонія. Одразу за позбавленим слуху і голосу ансамблем їхав інший віз, з вікон якого виглядали напудрені жінки та чоловіки. Помітивши Мілоша, вони почали усміхатися і вітально махати руками. Художник машинально хитнув головою, продовжуючи з подивом спостерігати за незвичайним дійством.

Услід за першим та другим возами їхали ще кілька будиночків на колесах. Вони виявилися не настільки багатолюдними, як перші, але все ж то тут, то там миготіли строкаті одежі циркачів. Останнім рипів старими осями напівзруйнований віз, над яким був надбудований величезний прямокутний ящик. Його дошки в деяких місцях прогнили і ці діри абияк було прикрито нерівно прибитими прямокутниками фанери. Саме за цим возом на буксирі їхав старий горбатий «Запорожець», розмальований єдинорогами. За кермом сидів чоловік, лице якого покривав товстий шар гриму, приховавши всі ознаки віку. Спочатку Мілошу навіть здалося, що водій «запоріжця» – звичайний манекен. Але той повернув голову убік молодого художника, на секунду посміхнувся кривою посмішкою, а після знову застиг в тій самій позі.

Циркова процесія повернула на АЗС. Як тільки вози зупинилися на стоянці біля станції, музики та хористи закінчили свою виставу. На зміну какофонії прийшов неймовірний галас. Всі циркачі вийшли зі своїх будинків на колесах. Вони розбилися на групки, розосередившись по території автозаправної станції. Працівники цирку із задоволенням позували всім охочим. Вони сміялися та галасували. Деякі з них вирушили до місцевого маркету, інші розважали перехожих. Осторонь залишився стояти тільки чоловік без віку. Він застиг на місці, не приділяючи уваги зацікавленим перехожим. Чоловік ніби не мав ніякого відношення до своїх колег, що влаштували веселий балаган на автозаправці. Заклавши руки за широкий строкатий пояс, він уважно спостерігав за тим, що відбувається навкруги. Його маленькі чорні оченята хитро видивлялися з-під вицвілого капелюха, схожого на убрання як у Наполеона. До пари якому на чоловікові було вдягнено короткий фрак брудно-помаранчевого кольору, штани в яскраву смужку, зелений жилет і посіріла сорочка.

На той час як циркачі окупували територію АЗС, Мілош прийшов до тями від ступору. Молодий чоловік прогулявся в напрямку стоянки, щоб сфотографувати для свого блогу незвичайний рух. Художник зробив кілька знімків на телефон, а після витягнув з рюкзака професійну фотокамеру. Він якраз закінчив фотографувати, коли до зупинки громадського транспорту під’їхав автобус. Мілош схопив розкритий рюкзак, накинув його на плече і побіг наздоганяти міжміську маршрутку. Вже через хвилину збирач фольклору сплачував свій проїзд до Києва. Але, стрибаючи на останню сходинку автобуса, художник не звернув уваги на те, що папка з малюнками до українських народних казок випала з рюкзака. Під час польоту її вміст розлетівся в різні боки. Аркуші з ілюстраціями приземлилися на тротуар та проїжджу частину біля зупинки. Серед розкиданих малюнків опинився і шкідливий Лепрекон, який випадково потрапив не до своєї збірки казкових персонажів.

– Фу! Тьху! Скільки шерсті! А ну, забиратися з мого аркуша! – пролунало буркотливе обурення з ірландським акцентом.

– Ой, можна подумати! У самого шерстяка до пояса, а на мене бурчить, – відповів муркочущий голос.

Несподівано з малюнка, на якому був зображений кіт Пан Коцький, витягнулася волохата лапа. Вона зачепилася кігтями за асфальт і стала стягувати свій аркуш з іншої ілюстрації. Знизу виявився малюнок того самого Лепрекона, який випадково потрапив в папку до українських народних казок. Герой ірландського фольклору піднявся з паперу та сів вертикально. Його тіло одразу ж набуло об’єму.

– Фу ти ну ти… – пробурчав Лепрекон з акцентом.

Низький на зріст мешканець ірландських лісів поправив на голові зелений капелюх і приструнив густу руду бороду. Потім витягнув з малюнка горщик, доверху набитий золотими монетами, та почав вибиратися сам. На дії Лепрекона відреагував Пан Коцький, який теж частково висунувся зі свого аркуша.

– Куди це ти зібрався? – здивувався Пан Коцький.

– Куди-куди, – огризнувся Лепрекон. – Подалі з цього смітника. Не для того мене малювати три дні, щоб я тут валявся серед недопалків. Тьху!

Лепрекон демонстративно плюнув убік доверху заповненого сміттєвого кошика. Він підняв свій горщик і вже попрямував до АЗС, але його відволік Івасик-Телесик.

– Де це ми? Що це ми? – з подивом промовив круглолиций хлопчисько.

– Де це ми, що це ми… – перекривив його Лепрекон. – Викинути нас на узбіччя, за непотрібністю!

– Це неможливо! Він нас детально промальовував! – заступилася за художника красуня Царівна. Вона щойно вийшла з морської піни і тепер сушила свою довгу русу косу.

– Згоден із Царівною! Он яку булаву гарну він мені зробив! – підтримав казкову красуню Котигорошко. – А ти, зелений, взагалі не з наших казок, тому мовчи! Бо накрию тебе булавою – будеш знати! – Богатир загрозливо підняв булаву в напрямку героя ірландських народних казок.

– Ой-ой-ой, налякати, – огризнувся Лепрекон, але про всяк випадок відійшов на безпечну відстань.

Всі на секунду замовкли. Повз зупинку громадського транспорту на великій швидкості проїхав автомобіль, піднявши в повітря аркуші і деяке сміття. Персонажі, які до цього залишалися на своїх малюнках – повипадали на асфальт.

– Ай, ой! – заохкали звірі з рукавички.

– Ай! – повторив за ними пес Сірко, приземляючись на спину. – Це ж треба, прямо на спину! Можна подумати, мені радикуліту мало, тепер ще й від синців болітиме.

– Не турбуйся, ми тебе вилікуємо, компреси зробимо. Будеш як новенький, – спробував заспокоїти казкового собаку Майстер Іванко.

На своє випадіння з ілюстрації відреагувала і Коза-Дереза. Вона виставила вперед ріжки і дуже голосно промовила:

– Страшно, прям описатися, – з єхидною ноткою прокоментував дії Кози-Дерези Лепрекон.

– Тю на тебе, зелений, – заступився за козочку Кабанчик.

– Ти на мене не тюкай, – огризнувся герой ірландських народних казок, – а то розповім, чим мої історії закінчуватися.

Кабанчик почав бити ратицею землю і загрозливо похрокувати убік Лепрекона, але його зупинив Івасик-Телесик:

– Досить вам. Усі однаково потрапили до однієї неприємності. Я вам ось що скажу. Нам би вибратися звідси, поки ніхто не побачив.

– І куди вибиратися? – поцікавився Пан Коцький, який прийняв важливу позу, заправивши лапи за широкий пояс, оперізуючий кожух.

– Я пропоную знайти нашого мальовника. Нехай скаже, чому викинув нас на узбіччя, – висловила пропозицію красуня Царівна.

– І де нам його шукати? – поцікавився Котигорошко.

– Я допоможу, гав. Я хоч і старий, гав, та нюх ще добрий, – відгукнувся Сірко.

Герої казок підтримали оплесками чарівного пса. Сірко одразу ж активізувався. Він відчув свою значимість і вирішив виправдати покладену на нього відповідальність. Казковий собака почав обнюхувати асфальт біля зупинки. Сірко два рази чхнув, після впевнено поставив лапу на тротуар і з гордістю промовив:

– Ось тут, гав, він сів у візок, гав!

Лепрекон голосно розреготався на таку заяву Сірко.

– Ой, заморив! Теж мені сищик! – крізь сміх видавив герой ірландських народних казок, а через кілька секунд вже спокійно додав: – Це і так зрозуміти, що він тут сів в автобус та поїхати далі подорожувати по містах.

– А ти звідки про автобус і міста знаєш? – поцікавився у гнома Івасик-Телесик.

Мешканець лісів закотив очі:

– Тому що я зверху лежати в папці і бачити, як поїхав наш художник, а ми розлітатися в різні боки. Я ось під цього волохатого потрапити, досі ще шерсть у роті. Тьху!

У відповідь Пан Коцький невдоволено пирхнув.

– Досить вам, – зупинила суперечку Царівна. – Поки ми сваримося, наш мальовник усе далі від нас від’їжджає.

– Згоден, – підтримав красуню Майстер Іванко, – треба вирушати на пошуки нашого власника.

– Але як нам бути? Пішки доведеться дуже довго шукати нашого мальовника, – приєдналася до розмови Лисичка з рукавички.

– А ми теж поїдемо на автобусі, – заявив Івасик-Телесик, – як наш мальовник.

Лепрекон хмикнув на таку заяву, а от іншим ідея сподобалася. Герої казок ствердно захитали головами. Але перш ніж сісти в маршрутний автобус, на загальному голосуванні було прийнято рішення запастися харчами. Так як Пан Коцький з’їв все, що намалював для нього художник, казкові герої на чолі з Івасиком-Телесиком, Котигорошко і Майстром Іванко попрямували в напрямку продуктового магазину на АЗС. За ними на деякій відстані дріботів Лепрекон, бурмочучи собі під ніс різні сварливі вислови. В основному на тему того, що «це ж треба було потрапити саме в цю папку…»