Життя – що калейдоскоп. Був Петро звичайним студентом політехніки – став козацьким новиком. Жив у третьому тисячолітті – а опинився у середині сімнадцятого століття. Здавалося б, куди більше? Так ні, пустотливій долі і цього виявилося замало. Не встиг Петро звикнутися з привільним життям, як потрапив у неволю. Ще й найгіршу з усіх можливих, бо полонили його харцизи.
Розбійники, що не шанують ні Христа, ні Аллаха, а людське життя для них не дорожче за ціну на невільницькому ринку. Що буде далі, чи вдасться йому врятуватися і дістатися на Січ? Куди подівся Полупуд? Що везе туркам розбійницький байдак? Про це та інші події читайте у романі Олега Говди «Пливе човен – води повен», другій книзі циклу «Дике поле».
Оглавление
Олег Говда. Пливе човен – води повен
Частина I. Dente lupus, cornu taurus petit (Вовк іклами, бик рогами)
Розділ перший
Розділ другий
Розділ третій
Розділ четвертий
Розділ п’ятий
Розділ шостий
Розділ сьомий
Розділ восьмий
Розділ дев’ятий
Частина II. Verba volant, scripta manent (Слова відлітають, написане залишається)
Розділ десятий
Розділ одинадцятий
Розділ дванадцятий
Розділ тринадцятий
Розділ чотирнадцятий
Розділ п’ятнадцятий
Розділ шістнадцятий
Розділ сімнадцятий
Отрывок из книги
«Козаком бути добре, а моряком – краще…»
Дитячий віршик крутився в голові, як закільцьований файл, дуже точно відповідаючи настрою і краєвиду.
.....
– Зачекай, отамане… – став поряд з ним Убийвовк. – Не гарячкуй… Ніч на дворі. Що ми там побачимо? Швидше очі гілками повибивати можна… Василь без рушниці, біди не наробить. Та й підрізав ти його незле… Так що до ранку тільки ослабне від втрати крові. А якщо пощастить, то і від пропасниці… Ось тоді я його і знайду. Обіцяю… Нікуди не дінеться. Там далі, – махнув рукою на вишняк, – плавні і безлюддя на багато верст. А тут – ми…
