Ліна Костенко (1930 р. н.) – видатна українська письменниця, лауреат багатьох премій і відзнак, представник покоління «шістдесятників». Здолавши усі труднощі й заборони, її твори знайшли шлях до свого читача, назавжди оселилися у його серці і стали класикою української літератури.
Попри те, що поезії та проза Ліни Костенко перекладені багатьма мовами і відомі далеко за межами України, про саму письменницю відомо небагато, адже вона надає перевагу більш усамітненому способу життя. Ця книжка – спроба глибше пізнати поетесу як дитину, студентку, дружину і маму, громадянина і патріота своєї країни, просто Людину зі своїми думками, хвилюванням, радощами і болем. Це – спроба осягнути її шлях, щоб краще зрозуміти глибоку суть шедеврів, створених Ліною Костенко.
Оглавление
Олег Кудрин. Ліна Костенко
Ржищів – наш Макондо-на-Дніпрі
Три кузини, Фройд і д’Аннунціо
Мама, тато, бабуся і Київська Венеція
Війна – попелище для Попелюшки
Куренівка, Врубель і Тичина
Літінститут. Москва. Передєлкіно
Навчання. Свобода і несвобода
Київсько-варшавська мелодія (і трохи Щецина)
Оманливість шістдесятих. Пролог
Нереалізований шанс кіностудії Довженка
Оманливість шістдесятих. Фінал
Цвіркунов. Любий Васильочок
Чурай. Чорнобиль. Що далі?
Перекодування історії: помаранчі замість брому
Отрывок из книги
А ось Ліні – п’ять років. І вона вже не просто шура-бура, а шура-бура, яка вміє читати!
Дівчинка читає Альфреда Брема. Що саме – не уточнено, але майже напевно це «Життя тварин». Знаючи про це, вже і на попередній віршований фрагмент дивимося інакше. Так ось звідки там і лев, і крокодил! І не випадковим словом – а розгорнуто: «Повзе, як спраглий крокодил», «левино-жовті береги / Лежать, на кігті похиливши зелену гриву шелюги».
.....
У переказі це чимось схоже на дешеве базарне чтиво (в такому дусі, до речі, Петро Чардинін зробив дореволюційну екранізацію «Хтивості» у 1915 році). Але тут мова йде про літературу зовсім іншого ґатунку! «Насолода», перший роман д’Аннунціо, написаний ним у 25-річному віці, став ключовим текстом італійських декадентів, естетичним маніфестом декадентства. Звичайно, дев’ятирічна дівчинка не могла по-справжньому зрозуміти й оцінити декадентський роман д’Аннунціо. Але, з іншого боку, так само безсумнівно, що опорні смисли цієї книжки у неї в душі залишилися – повага до жінки, культ краси, захоплення вічним Римом (який до речі, відіграватиме таку велику роль у житті її дочки й онучки).
Звідки ж узялися такі книжки у тіточок? «Може, зі старих, недознищених радянською владою бібліотек»23, – припускає Костенко. Але хай там як, нам варто окремо усвідомити, осмислити сам факт наявності такої бібліотеки в будинку, де виховувалася Ліна; саме коло її спілкування – три тітоньки, які читають такі книжки; всю її в широкому значенні сім’ю, в якій не боялися зберігати такі видання. І все це – не забуваймо! – в середині страшних для України 30-х років, адже для радянської влади того часу Фройд і д’Аннунціо були украй сумнівними авторами.
