Оглавление
Олекса Підлуцький. Лідери, що змінили світ
Передмова до книги, яку варто читати не тільки політикам
Томаш-Ґарріґ Масарик: «Нова людина» у «Новій Європі»
І звідкіля ти такий взявся?
Як Томаш став Томашем-Ґарріґом і виграв «рукописну війну»
«Нова людина» у «новій Європі» і чеське питання
Війна Томаша-Ґарріґа проти Франца-Йосифа
Українці, малороси чи русини?
Замість епілогу
Юзеф Пілсудський: Начальник, який створив собі державу
Звідки взявся цей упертий литвин?
Від Токіо до Маґдебурга
Диво «змартвихвстаня» і драма 1920-го
Санація та пацифікація
Життя після смерті
Карл Маннергейм: Маршал, який переміг Сталіна
Шлях космополіта
Війна за незалежність і будівництво лінії Маннергейма
Зимова війна
Війна і мир
Заповіт Маннергейма
Мустафа-Кемаль Ататюрк: Демократ-диктатор
Шлях воїна
Як Кемаль-паша австралійців переміг
Війна за незалежність
Побудова нової батьківщини
То що ж Ататюрк залишив туркам?
Едуард бенеш: Президент, який двічі втратив республіку
Як Еда став не шевцем, а професором
Бос Мафії та голова Ліги Націй
«Найдорожчий президент» для «Пудкарпатської Руси»
Капітуляція як перемога над самим собою
Облуда «народної демократії»
Франсіско Франко: Непереможний генералісимус
Наймолодший генерал Європи
Людина з покоління 1898 року
«Над усією Іспанією безхмарне небо»
Майстер еквілібристики
«Нова держава» Франко
Чи думав Франко про майбутнє Іспанії?
Йосип Броз Тіто: Фундатор «іншого» соціалізму
Селянський син стає соціалістом і офіцером
Пригоди хорвата в Росії
Шлях до лідерства в партії
Комінтернівський клерк стає народним героєм
Ватажок кривавої кліки, дорогий товариш і співзасновник Руху неприєднання
«Тітов кувар»
Махатма Ґанді: Босоногий переможець імперії
Як гартувалася сталь
Африканські університети
Сатьяґраха, ахімса, свадеші та сварадж
Тріумф та катастрофа
Замість епілогу
Давид Бен-Ґуріон: Ідеаліст, який втілив свою «божевільну» мрію в життя
З Плоньска до Седжери
Спершу треба збудувати країну…
… а вже потім державу
Конрад Аденауер: Батько нової Німеччини
Нелегкий старт
Пан обер-бургомістр
Анабіоз та відродження
Соціальна ринкова економіка і Нова Європа
Цзян Цзінґо: Член ВКП(б), який очолив антирадянський режим
З берегів Східно-Китайського моря на батьківщину соціалізму
Одіссея у Країні Рад
Нищівна поразка і перемога на окремо взятому острові
Навіщо руйнувати те, що сам побудував?
Людвіґ Ергард: Будівничий соціальної ринкової економіки
Не було щастя, нещастя допомогло
Науковець
Міністр
Канцлер
Урго-Калева Кекконен: Селянин, що змусив чорта крутити жорна свого млина
Із Саволаксу на війну
Журналіст, поліцейський, студент, спортсмен, науковець, політик…
…і «фінляндизація» цілого світу
Анекдот замість епілогу
Янош Кадар: Творець «гуляш-комунізму»
Хлопець із самого дна
Функціонер-підпільник
То контрреволюція чи національна трагедія?
Економіст з… 8-річною освітою
Ґолда Меїр: Киянка, яка стала міфом
Як Ґолда Мабович стала Ґолді Меєрсон
Від Мерхавії до Москви
Творення нації
Алєксєй Косигін: Нереалізована альтернатива застою
Як потенційний комерсант став червоноармійцем
«Ну як ти, Косига? Нічого, ще попрацюєш…»
Не перший, але й не другий
То чи був у СРСР шанс?
Лі Куан Ю: Лідер, який на маленькому острові створив велику націю
Хлопець з Міста Лева
Шлях вундеркінда у велику політику
Як Сінгапур «викинули в незалежність»
«Довіра», як ключове слово для побудови економічної надпотуги
Спокуса «м’якого» авторитаризму
Чи можна перетворити Україну на Сінгапур?
Александер Дубчек: Будівник соціалізму з людським обличчям
Від Мічигану до Іссик-Кулю та від Волги до Дунаю
Як партизан-робітник став секретарем ЦК
То чим же була «Празька весна»?
Як Дубчек жив «після того»
Віллі Брандт: Політик, який став великим… схиливши коліна
Як Герберт Фрам став Віллі Брандтом
Бургомістр обложеного міста
Канцлер та його східна політика
Замість епілогу
Авґусто Піночет: Генерал, який одягнув на націю «залізні штани»
Шлях нагору
Країна, в якій він жив
Піночетова «обмежена демократія»
Підступний кат чи шляхетний лицар?
Заїд Бін Султан Аль Нахаян: Монарх, який став президентом квітучої федерації
Босоногий принц з Піратського берега
Як еміри федерацію створювали
Що робити, коли скінчиться нафта
Після того, як вершник зійшов з коня
Марґарет Тетчер: «Залізна леді», яка створила свій власний «изм»
З бакалійної лавки до Оксфорда
Чи може жінка стати політичним лідером?
Крадійка молока
Як «хвора людина» одужала
То що ж таке тетчеризм?
Джіммі Картер: Баптист, який очолив наддержаву
М’ясо опосума
Як фізик-ядерник став фермером, а фермер – губернатором
Чоловік, що трахнув дружину твою у серці своєму
Головний ворог Олімпійського мішки
«Містеру Картеру, людині та субмарині»…
Іван-Павло Великий: Пастир, який навчив свою паству не боятися
Як Кароль присвятив себе Богу
Хто в домі господар?
Слуга слуг Божих
Убити Папу
Україна, поцілована Папою
Рональд Рейґан: Переможець у холодній війні
Гидке каченя, яке перетворило себе на лебедя
Тьмяна зірка
З Лос-Анджелеса до Сакраменто
«Нєт, містер Брежнєв!»
Рейґан + економіка = рейґаноміка
Прогнози, які не збулися
Хуан-Карлос І: Король, який зруйнував «батьківську» диктатуру
Як принц Хуан-Карлос став названим сином генерала Франко
Хуанові університети, або принц Бобон-і-Бобон
Свій серед чужих, чужий серед своїх
Як король підполковника Техеро-Моліну переміг
Вацлав Гавел: Інтелектуал, який поконав Абсурдистан
Зла казка про принца, який став відринутим
Драматург
Дисидент
Президент
Лех Валенса: Робітник, який переміг червоного дракона
Селянський син, тракторист, електрик на «флагмані польського кораблебудування»…
Від Грудня до Серпня
«Лешек! Свобода!»
Двовладдя, воєнний стан і «круглий стіл»
Пан президент і національний символ
Гельмут Коль: Реставратор німецької єдності
Уособлена воля до влади
Падіння Берлінського муру
Нельсон Мандела: Людина, яка поєднала чорне з білим
З глиняної халупи до адвокатської контори
Незламний
Не тільки зруйнувати, а й побудувати
Основна використана література
Отрывок из книги
Чергова книга відомого українського журналіста-міжнародника, письменника й публіциста, талановитого педагога і вченого Олекси Підлуцького занурює читача в епоху, процес осмислення якої триватиме дедалі складніше, адже ми поступово віддаляємося від того величного і трагічного ХХ століття, а відтак втрачаємо не лише безпосередніх свідків, сучасників та учасників подій, але й можливості адекватного відтворення інформаційного, ідейного, інтелектуального, соціального, політико-економічного, міжнародного тла цих подій, що, власне, й спричинилося до їхньої появи.
Безумовний читацький успіх серії портретних нарисів Олекси Підлуцького пояснюється просто: усі без винятку його герої були не просто національними лідерами, вони виводили з глибокої кризи свої народи, нації, держави і забезпечували їм історичний поступ, належне майбутнє і гідне місце серед сусідів. Кожна з цих історичних особистостей надзвичайним напруженням інтелектуальних і душевних сил спромоглася чітко визначити рятівну мету і розробити алгоритм дій і кроків задля її досягнення. Провести свій народ і державу інколи найтоншим лезом ножа і забезпечити їм процвітання, – ця мета об’єднує усіх і складає квінтесенцію харизми зазначених лідерів.
.....
Масарикова боротьба за створення політичної чеської нації, здобуття державності, як відомо, увінчалася блискучим успіхом. Але не було в Чехії більшого ворога вузького націоналізму та ксенофобії, ніж Масарик. Попри надзвичайно жорстку боротьбу, яку чехам доводилося сторіччями вести проти онімечення, Масарик ніколи не виступав проти німецької культури як такої. Він досліджував філософські погляди Гейне і вважав, що людина, яка змалечку збагатила себе скарбами не лише чеської, а й «якоїсь світової літератури» (зокрема німецької) буде кращим чехом, аніж людина, позбавлена цього. У 1899–1900 роках він активно виступив на захист несправедливо засудженого до смерті за звинуваченням у ритуальному вбивстві чеської дівчинки єврея Леонарда Гільснера. Переважна більшість єврейської громади в Чехії підтримувала німців у їхніх намаганнях денаціоналізувати чехів, єврейський торговельний та промисловий капітал жорстоко визискував їх – більшість чехів вважала євреїв історичним ворогом. Сам Гільснер, за визнанням Масарика, був «покидьком, за яким давно плакав кримінал». І попри все це, Масарик знав, що «маца, замішана на крові християнських дітей», – лише забобон, наклеп. Тому й кинувся в бій. Цікавою є його аргументація: «Я сам виростав у атмосфері забобонів і ненависті до євреїв. Мушу визнати, що на суто емоційному рівні я не зміг цілком позбутися того упередження і досі. Тим більше (виділення моє. – Авт.) я зобов’язаний стати на захист Гільснера. Зрештою йдеться не лише про окрему людину, і навіть не лише про євреїв у цілому. Я захищаю і чеський народ – антисемітизм принижує того, хто його виявляє».
Від 1891 року Масарик багато разів обирався до імперського і чеського земельного парламентів, очолював невелику, але впливову Партію реалістів, згодом Народну чеську партію. У віденському парламенті Масарик захищав не лише інтереси власного народу – він активно протидіяв агресії австро-угорської влади проти південних слов’ян, зокрема Сербії, опирався анексії Австрією Боснії та Герцеговини. Саме завдяки Масарикові було викрито провокацію австрійських спецслужб, так звану «загребську справу», коли за звинуваченням у державній зраді і шпигунстві було заарештовано 34 хорватські і сербські діячі Австро-Угорщини. Напередодні Першої світової війни Масарик користувався таким авторитетом серед південних слов’ян, що виступав посередником на сербсько-болгарських міждержавних переговорах.
.....
