Виявляється, що у віруса Макровіра, якого Великий Процесор розклав в чисту цифру, був брат, і він просто мріє помститися. І помста його незвичайна, і виконавців він обирає теж дивовижних. Хто такий барон Асіст? Чи зможуть Наталка, Славко та Сергійко допомогти перефарматованим Петрику та Димкові? Як непросто все складається! Але дружба допомагає і перемагає всі труднощі і цього разу…
Оглавление
Олександр Есаулов. Вихідний формат
Розділ 1. Напад
Розділ 2. Брат Макровіра
Розділ 3. Черговий хід
Розділ 4. Лист від Сержа Першого
Розділ 5. Зустрічі
Розділ 6. Веселий барон Асіст
Розділ 7. Смерть Архівата
Розділ 8. Не все, що близько, можна взяти
Розділ 9. Гугол
Розділ 10. Візит до Чипа Озу
Розділ 11. Шашлик зі свинського звіра
Розділ 12. Барон починає розповідати
Розділ 13. Слідами вояків Макропойнта
Розділ 14. Назад у фізичний світ
Розділ 15. День народження веселого барона
Розділ 16. Експедиція
Розділ 17. У Делеті
Розділ 18. Незвичайне місто
Розділ 19. На фабриці
Розділ 20. Мерехтливе пиво
Розділ 21. Отямилися
Розділ 22. Де шукати міста програм?
Розділ 23. У директорському кабінеті
Розділ 24. «Волю глюкожеребцеві!»
Розділ 25. Нові друзі
Розділ 26. Що відповідає за життя після смерті?
Розділ 27. За що можна отримати паском?
Розділ 28. Безславний кінець
Розділ 29. Перше вересня
Отрывок из книги
Нічого не підозрюючи про бурхливі події, які відбувалися біля входу до його комп'ютера, Сергійко терпляче очікував, коли ж будуть усунуті неполадки на лінії чи на сервері провайдера й трафік-агент знову підключе йому Інтернет. Він запустив свою стару іграшку «Збудуй Глюкландію» та захоплено поринув у державне будівництво.
Четвірка друзів, що зібралися в Петька, й далі обмінювалися спогадами про літні канікули, що вже добігли кінця. Головним чином випитували в Славка подробиці дивовижних пригод, пов'язаних із викраденням та звільненням принцеси Інформи. Його невиразна розповідь викликала то вибухи реготу, то незадоволене буркотіння з приводу нескінченних бекань та мекань.
.....
– Мені хіба що заупокійного голосіння бракує, – ще з більшою погордою кинув Петько. – Прийом скінчено, публіка може шкандибати по домівках. Ось цей, – Петро вказав на Славка, – пузань тебе втішить.
– Який же ти… Який же ти… – в Наталки більше не знайшлося слів. Вона затулила обличчя долонями та вибігла з кімнати. Слідом за нею перевальцем, без зайвого поспіху Петькове помешкання залишив Славко. Але щойно він вийшов, миттю рвонув донизу сходами, вибіг на вулицю та наздогнав Наталку, яка нічого не бачила скрізь сльози, що застилали очі.
