Третій рік Першої світової війни, Київ. На Куренівському аеродромі здійснює посадку один із перших пасажирських літаків імперії – «Гранд» конструкції Ігоря Сікорського. На борт літака у Петрограді піднялися шестеро осіб – авіаконструктор князь Олександр Курдашов із молодою дружиною та четверо членів екіпажу, однак у Києві ступили на землю лише четверо з них. Сікорський – у минулому студент загиблого князя Курдашова – звертається до легендарного колишнього начальника розшукової частини Київської міської поліції Георгія Рудого, бо поліція намагається обвинуватити одного з членів екіпажу, в причетність якого до злочину він не вірить. Георгій Рудий передає справу своєму давньому другові та колишньому заступникові – Тарасу Адамовичу, якого дивує спосіб та місце вбивства. Загалом підозрюваних четверо. Лишень слідчий Тарас Галушко вже багато років поспіль уникає будь-яких згадок про підкорювачів неба, бо має власну болісну таємницю…
Оглавление
Олександр Красовицький. Справа мертвого авіатора
І. Дружина заклинателя бджіл
ІІ. Небо над Києвом
III. Белерофонт і монгольф’єри
IV. Агата
V. Учениця Ганса Гросса
VI. Свідок доброї слави
VII. Гатчинський інструктор
VIII. Храм київської богині удачі
IX. Секрет балерини
X. Трансильванський будиночок духів
XI. Один із чотирьох
XII. Престидижитатор
XIII. Рубінова троянда
XIV. Місце злочину
XV. Забобонний унтерофіцер
XVI. Нотатник слідчого
XVII. Скриня нареченої
XVIII. Парі
XIX. Два аеродроми
XX. Біла скатертина
XXI. Серце літака
XXII. Дівчина, яка не боїться пожежі
XXIII. Тридцять три форти
XХIV. Бідолашний Яків Менчиць
XXV. Ридикюль вульгарних прикрас
XXVI. Передостання станція
XXVII. Столик біля вікна
XXVIII. Серпанок нареченої
XXIX. Час злочину
XXX. Індійський захист
ХХХІ. Шість чарок
XXXІІ. Чорна королева
XXXІІІ. Зброя жінки
XXXIV. Талісман
Отрывок из книги
Марта відсунула на край столу великий глек і кілька тарілок, поставила по центру миску. На згині її ліктя – рушник. Полотно біле, як вершки, що вона подавала зранку до кави. Господиня неквапом перехиляє глек над мискою. У глеку – молоко, ще тепле. Змахує рукавом. Коли Марта на кухні, кожен її рух схожий на чародійство. Кожен погляд.
Ось вона скосила відьомське зелене око в його бік – зауважила, що він спостерігає. Вправним рухом руки щось розвела у мисці, накрила рушником. Він кілька разів бачив, як вона готує тісто, але то було давно. Певно, в позаминулому житті. Скільки років промайнуло? Постарів лише він, чаклунка Марта з темноволосого лукавого дівчиська перетворилася на поважну повновиду господиню. Зморшки ледь торкнули її обличчя, підкреслили усмішку, пролягли тонкими лініями на чолі. Зморшки їй личили – і ті, що в кутиках вуст, і ті, що між бровами. Раніше вони з’являлися, коли вона сердилася або усміхалася. Нерідко вона вдавано супилася, ховаючи усмішку, як у день їхнього із Сильвестром Григоровичем весілля, коли містечко замело снігом і люди й коні грузнули у величезних кучугурах дорогою до церкви.
.....
Тарас Адамович іронічно звів брову, але господар мовив далі:
І справді було «однак», навіть не одне. Зважаючи на особливу увагу Сильвестра Григоровича до ферзя, коні на шаховій дошці перетворювалися на грізну силу – комбінація ферзя і слонів їм програвала.
