Чехія – Україна. Між двох країн…

Оглавление

Олександр Сачук. Чехія – Україна. Між двох країн…

Ангіна

Рябина-горобина

Квіти для інспектора міліції

Ковбаси від Івана

Молодость

Лижний похід

Деревороби

Чехія

Туфлі прокурора і начальника лінійного відділення міліції

Шестая школа

«Ми діти козацького роду!»

«Хай буде проклята війна»

«День Незалежности України»

Пам"яті Шевченка»

«Повстали люди України»

«Пам"яті загиблих в Маріуполі»

«Літак МН17»

«Слов"янський бій»

«С карантина»

«Союза – нет!»

Из памяти…

О побратимах…

Отрывок из книги

Нововолинськ, 1972 рік. Мені 8 років, зима, холодно, темно, січень місяць. Заболів я тяжко – грип, ангіна, температура. Відвезли мене в лікарню. Січень місяць, на дитяче відділення міської лікарні. Нас багато, зима, діти багато поморозились. Поклали мене в кімнату, де нас було п'ятеро. Всі маленькі, дітки були десь на рік менші, на два, всім по 5, по 6, по 7 років, мені – 9. Один був такий як я. Я прийшов, ми лягли, нам ліки почали давати, познайомились. Бачу, смутні вони якісь ті діти. Був там Сергій, такий як я. Він якийсь був нервовий, чуть шо, зразу їх бив, подзатильники та копанці давав. БАчу, в тих тумбочках, шо вони були, його тумбочка була вся забита цукерками та водою, якийсь апельсин, то яблучко було, у дітей нічого не було.

Потім пішли, я на сходах на першому поверсі спустився, а вони мені підходять і говорять, що Сергій б'є їх, а те, що батьки принесуть, забирає у них. Такий маленький паханчик, злодійчик. Говорять, мабуть, і до тебе полізе битися. Я не любив битися, але вже другий рік ходив на баскетбол грав, бігав, трошки був якийсь спорсмен. Я думав, коли то він до мене причепиться, коли чогось буде хотіти. Татко прийшов до мене на вихідні в суботу, приніс мені якісь сухарики, піроженко мені приніс, декілька яблучок, поговорили ми. Говорю, температура вже впала мені, ще день-два і в понеділок, мабуть, мене випишуть.

.....

Через неділю мама пішла, сказала: «Нічого не буде, більше вона не буде таких дітей як ти наказувати, її уволили». Я був щасливий.

Знову дзвонить начальник міліції нашому дєжурному: «Іван Васильович, шо ти там знову наробив? Знову біда. Той привіз букет назад і в землю втикає пальцем. Ну то як то можна? Нічого не можна вам довірити. Ні тобі, ти вже старий конь, я тобі довіряв, дав тобі той рубль, шоб ти квіти знайшов, все мушу на себе робити».

.....