Отрывок из книги
«Боїнг» м’яко скрегоче колесами бетонованим полем та зупиняється на відведеному спеціально для нього секторі аеропорту «Бориспіль». Ремені безпеки відстебнуто, мобільні телефони знову ввімкнено. Ще якісь кілька хвилин – і трапом бадьоро тече людський потік із ручною поклажею, сувенірами в кишенях, дітьми, які весело галасують та смикають дорослих. Біля літака вже чекає спеціальний автобус, який доставляє пасажирів безпосередньо до терміналу аеропорту. Звісно, він трохи замалий для всіх прибулих, особливо після європейських напівпорожніх автобусів, однак пасажири «Боїнга» розуміють: іншого не буде. Тож остаточно спускаються з небес на землю та втискаються у транспортний засіб, люб’язно наданий «Українськими авіалініями».
По трапу зійшов невисокий чоловік у діловому костюмі та осінній куртці, розмахуючи чорним шкіряним чемоданчиком і усміхаючись широкою, майже білосніжною посмішкою. На вигляд йому можна було дати років 30–40, тобто вік був зовсім не конкретним. Він попрямував до автобуса й загубився в натовпі.
.....
Хоча додому Аліса поверталася з Франкфурта, цілий тиждень вона провела в Берліні, працюючи консультантом із міжнародного права для свого батька, Григорія Петровича, Повноважного Посла України в Німеччині.
Пан посол та його секретар-аташе спускалися трапом першими. Аліса йшла на кілька сходинок позаду, уважно дивлячись собі під ноги, адже була на високих підборах. Її чорняве волосся розвіював легенький вітерець, а консервативний діловий костюм тільки підкреслював дівочу вроду.
.....
