Оглавление
Олександр Вільчинський. Дерева на дахах
діагональна композиція
дитячі сни
кулінарія. бананова дієта
шоколадне щастя
історія хвороби
жінки і машини
чайка-2м
янгол на снігу
найближчі гори
чорна вдова
двійник вікя
дієтична кола
найкращий стимулятор
електрик сідоров
дитя африки
погляд афродіти
в сенегалі…
пересуньки. київське безсоння
дружна сім’я
естетика жахливого. котячі історії
харків, кулемет, ріка і місто
київ, експансія тощо
коза з козятина
ліки від депресії
сашуня й орко
кі
десять тисяч років щастя
сценаристи
тернопіль і околиці
сага про мансарди
дерева на дахах
весільний генерал і полковник-дзиґа
геній з похмілля
feroux gens…[3]
наодинці з містером шоном
дванадцять місяців
день міста
бульвар шевченка, люди і дерева
кораблик наче равлик
новий світ
пуська-ляпуська, нусік і його вуйко сьома
скажена корова
варшавський ленд-арт
цей дощ надовго
улюблені історії
хай живе картопля!
побачити дятла
солодкий дим вітчизни
зав’язування хусточки магічно
перші опеньки
йоханийбабай
осінній марафон
стара дорога. woodland
«форд-ескорт»
Отрывок из книги
І то правда, тепер мої польоти хіба що за кермом. Це коли присниться, що раптом відмовляють гальма. Та й з дитячих снів мені також більше запам’яталося не як літав, а як падав. Чомусь саме це. І щоразу як крок у порожнечу. Все у сірих тонах, і провалля також весь час те саме, десь у глинянику за нашим городом. Останній змах рук, я навіть не встигав оглянутися і… раптом лечу, падаю! Відчуття польоту і падіння. У такі моменти я завжди просинався, чув поряд татове похропування, і це заспокоювало.
Як і тоді, коли снилася та стара з кошиком і насунутою на очі хусткою, що заходила на наш подвірок і манила мене до себе, а я не міг утекти. Ноги ставали наче ватяні… А ще траплялися сни, у яких моє тіло раптом починало роздуватися. Всі залишалися нормальними, а мене роздувало до неймовірних розмірів, урівень з грушею, вище хати! Якесь ну вже зовсім нестерпне відчуття порожнечі всередині себе. Тоді вже й тато просинався й буркав щось крізь сон, надто я вже починав чеберятися ногами.
.....
Я і радий старатися. І до овочевої суміші завжди додаю ще щось від себе, і перцю також, як завжди, – і чорного, і червоного, і тертого базиліку, звичайно, кілька дрібно порізаних печериць з холодильника і навіть пучку мівіни, щоб це було справді схоже на рагу, а не на просто варені в олії та сметанці овочі… Втім, від того, що я тепер сам почав куховарити, мій власний колишній апетит так і не вернувся. Більше того, тепер це стало майже фобією: їсти чи не їсти? І що буде з головою? Через той дикий головний біль, що з’являється завжди несподівано, проте щоразу обов’язково мусить впасти в око щось із городини: або розтрушене на тротуарі цибулиння, чи якась гнила морквина під базарним прилавком, чи огризок кавуна в урні… Через це й на банани дивитися не можу. Але то таке: хоч їж, хоч не їж – все одно не врятуєшся.
Відколи ото у Празі отримав пустою бомберою по голові й зав’язав з алкоголем, то начеб відмотав касету на двадцять років назад… Мимохіть згадалися речі, на які, здавалося, вже давно поклав. Наприклад, знову згадав, як грати у волейбол, і міг спостерігати за ластівками так, наче бачу їх уперше, і так само слухати дощ, скапування крапель зі стріхи, а ще я згадав смак смородинового варення, яке у дитинстві любив найбільше. І всі свої дитячі риболовні місця я, звичайно, також одразу згадав. Тим більше, що про них я й так ніколи не забуваю.
.....
