Ім’я Йосифа Сліпого (справжнє прізвище Коберницький-Дичковський) відоме як в Україні, так і далеко за її межами. Провідник Греко-католицької церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч був людиною трагічної долі. Репресований радянською владою, протягом 18 років Йосиф Сліпий поневірявся по тюрмах і таборах, проте не скорився, не зрікся віри, і його слова про головне лихо українців – брак єдності – і сьогодні звучать дуже актуально: «Внутрішні непорозуміння і дух незгоди – це одна з найголовніших причин нашого упадку… Тому провідною думкою є за всяку ціну втримати єдність…».
Оглавление
Олександра Киричук. Кардинал Сліпий
Від сільського хлопця до доктора богослов’я і професора (1892–1924)
Ректор Львівської Духовної семінарії та Богословської академії (1925–1939)
«Обернулась картка історії» (1939–1945)
Вісім років по тернистому колу: Київ – Новосибірськ – Маріїнськ – Баїми – Печора – Інта – Потьма – Київ – Потьма – Київ (1945–1953)
Москва: оманливим промінь у царстві пітьми (травень – липень 1953)
«…І звірі не з’їли його»: Маклаково – Київ – Октябрськ – Явас – Київ – Явас (1953–1962)
Із царства пітьми (грудень 1962 – лютий 1963)
«Збирати у розсіянні сущих» (1963–1984)
За українську помісну церкву і український патріархат
Список літератури
Отрывок из книги
17 лютого 1892 року у селянській родині Івана Сліпого-Коберницького-Дичковського і Анастасії Дичковської в багатому подільському селі Заздрість народився хлопчик, якого назвали Йосифом. Щодо прізвища батька майбутнього кардинала Кнус багато плутанини. Дослідник його біографії о. І. Хома вважав, що Іван Сліпий рано втратив батька і мати вдруге вийшла заміж за Олексія Коберницького, прийнявши подвійне прізвище Анна Сліпа-Коберницька. Це подвійне прізвище перейняв і старший її син Іван, бо син від другого шлюбу мав прізвище Георгій Коберницький [31, с. 51]. Невдовзі у Івана Сліпого-Коберницького померла й мати, і він був усиновлений своїм майбутнім тестем Романом Дичковським, який жив у Хмелівці й потім віддав за Івана свою дочку Анастасію. Звідси й третє прізвище – Дичковський.
Це була заможна родина, де шанувалась чесна й важка праця, бо, на відміну від решти земель Галичини, земля на Східному Поділлі особливо родюча й робота на ній забирала весь вільний час.
.....
Війна завдала першого серйозного душевного удару юнакові – загинув на фронті рідний брат Володимир, що був військовим лікарем.
Час був непевний. Ввійшовши у Львів, у вересні 1914 р. російська окупаційна влада заарештувала митрополита УГКЦ Андрея Шептицького і відправила його у заслання. До Росії вивезли велику частина духовенства і патріотично налаштованих українців. Усіляко насаджували російську мову. Ізолювавши від своїх вірних главу УГКЦ, до Львова прибули харківський православний єпископ Антоній Храповицький і архієпископ Волинський та Житомирський Євлогій. Їхня православна місія полягала у руйнуванні греко-ка-толицької церкви, яка для українців Галичини була захисником перед небезпекою полонізації та русифікації.
