Читать книгу Демони Сонця - Олексій Кацай - Страница 1

Увечері напередодні того дня, коли почалася ця фантастична історія, батьки Микитки приводили до земного вигляду навчальні програми Школи інопланетян. Робилося це на прохання директора Школи – Синусоїди Пі. А саме приведення до згаданого вигляду називалося «адаптацією педагогічних планів до умов планети перебування».

– У світлі останніх подій, – зауважила мама Аня, – учням просто необхідно мати поглиблений курс вивчення зіткнень небесних тіл з нашою планетою.

Це вона мала на увазі нещодавно усунуту загрозу Землі з боку астероїда Перун.

– Навіщо? – здивувався тато Саня. – Куди його поглиблювати? І до чого тут земні умови? Таких зіткнень, якщо й усілякі там метеорити враховувати, на кожній планеті кожного шкета, напевно, тисячі були.

Це він мав на увазі учнів Школи – школярів-кадетів, шкетів – скорочено. Тут, під Гременцем, їх вчилося декілька сотень. Різного віку й з різних планет нашої Галактики.

Сама Школа інопланетян була замаскована під старий теплохід, викинутий на дніпровський берег, і про неї донедавна взагалі ніхто на всій Землі не знав. Потім дізнався Микитка. А ще потім – і його батьки. Тому що приховувати від них факт наявності інопланетних друзів їхнього власного сина Синусоїда Пі вважала абсолютно неприпустимим.

Батьки спочатку злякалися шкільного андроїда Опанаса і Синусоїди Пі, пізніше не повірили в інопланетян, ще пізніше здивувалися нерозкритим таємницям Всесвіту. Але, врешті-решт, вирішили, що виховання різноманітних дітей різних зоряних систем в єдиному навчальному закладі – це є величезне досягнення галактичної педагогіки. А до дотримання секретності поставилися з цілковитим розумінням.

– Нікуди нічого не треба поглиблювати, – підтримав тата Саню й Микитка, виходячи зі своєї кімнати. – Нам Синусоїда Пі завтра сама все поглиблювати буде. Ми завтра на екскурсію з цієї теми летимо. Разом з практичними заняттями.

– Що?! – вигукнула мама Аня. – Які такі заняття? Навчальний рік ще не розпочався. Знову до відкритого космосу без скафандра? Не пущу!

– Та ні, мамо. Я до Сибіру з класом лечу. На річку Підкам’яна Тунгуска. А не в космос, – зітхнув хлопчик, – чорна дірка в пащу їм усім.

Микитку нещодавно зарахували до Школи інопланетян і він тільки починав відчувати себе справжнім шкетом. Тож і висловлювався відповідно.

– Що це за вирази! – обурилася мама.

– Що це Синусоїда в Сибіру загубила? – здивувався тато.

– Ах, Саня! – сплеснула руками мама Аня. – Яка різниця? Головне в тому, що в Сибіру холодно, а всі теплі речі у нас на дачі. Дитину абсолютно немає в що одягнути!

– Ах, Аня! – змахнув рукою папа Саня. – Яка ти неуважна! У календар подивися. У цей час року навіть у Сибіру тепло.

– Невже?! Але все одне, у нас нічого не підготовлено до цієї екскурсії. Я не можу відпустити дитину за сім тисяч кілометрів без пиріжків і термоса з гарячим чаєм. Що за звичка така, про все казати останньої миті! – І заклопотана мама зникла за дверима кухні.

– То що там директорка ваша в Сибіру загубила? – не вгавав тато.

– Це не вона загубила. Це науковці загубили. Тунгуський метеорит. Він десь там саме о цій порі впав. Тільки більше ста років тому. Ще за царя російського. А вчені його й досі знайти не можуть.

– Так ви що, шукати його будете?

– Та ні, таке завдання перед нами, нібито, не ставиться.

І це була чиста правда. Бо наступного дня, розсадивши шкетів навколо багаття на тайговій галявині, Синусоїда Пі почала викладати їм сухі факти щодо падіння Тунгуського метеорита.

– Таким чином, сила вибуху, викликана падінням небесного тіла, умовно названого «метеоритом», була, як у кількох атомних бомб. А саме тіло було, ймовірно, кометного походження, – ледь розгойдувалася директор Школи інопланетян поруч із химерно зігнутим кедром.

Вона уявляла собою вертикальне хвилясте сяйво з мерехтливою сферою сріблястого полум'я на самій верхівці. Її батьківщиною був газовий гігант з якоїсь надзвичайно далекої зоряної системи.

– А чому ймовірно? – хором запитав відмінник КоцаТоца – подвійний павук-близнюк з планети Папу-Паут подвійної зірки в Сузір'ї Скорпіона. Взагалі-то, папупаутян теж двоє було – Коца і Тоца, але десь до дев'ятого класу вони були пов'язані одним біополем. – Не можна, чи що, конкретно сказати: мовляв, комета впала?

– Точно цього ніхто не знає, – гойднулася Синусоїда Пі. – Жодних залишків цього небесного тіла поки що не знайдено. І це, до речі, дало підґрунтя для виникнення безлічі, найфантастичніших, гіпотез.

– Яких? – зацікавлено запахнув огірками Плюмм – ходяча рослина з Люмбару, планети потрійного помаранчевого гіганта в Сузір'ї Гідри.

– Різноманітних. Їх налічується десь близько восьми десятків. Тут і вибух антиречовини, і зіткнення з сонячним плазмоїдом, і, навіть, аварія НЛО.

– Казки! – фуркнула Йеванджі Лай – розумна прямоходяча собака з планети Нджай. Для друзів просто Йева. – І вірить же хтось у них!

– Ну, – зазміїлася директорка, – казками, скоріше, можна назвати лише найперші оповідки про падіння Тунгуського метеориту. Місцеві мешканці вважали, що до них, у вигляді залізного птаха, увесь у вогні та громі, зійшов бог Агди. Він метав на землю блискавки, аби покарати ними грішний народ.

– Темрява! – знову фуркнула Йева, махнувши лапою з наманікюреними кігтями.

Шкети схвально загомоніли.

– Тихо, тихо!.. Зараз подивимося, яка ви не темрява, – глузливо хитнулася Синусоїда Пі. – Я дам вам ввідні – ймовірну масу метеорита, швидкість, кут входження в земну атмосферу, і попрошу вас вирахувати місце його падіння. А потім ми облетимо всі місця ваших обчислень. Практика доводить, що їх буде багато. Але, може, хтось таки й правильно щось вирахує. Отже, попрошу всіх розбитися на пари: з КоцаТоцею все зрозуміло, Йеванджі Лай працює з Микиткою, Плюмм з…

За декілька хвилин на галявині настала тиша. А ще хвилин за п'ятнадцять Йева задихала на вухо Микитці:

– Слухай-но, а якщо ми неправильно місце падіння цієї каменюки обчислимо?

– Ну, переобчислювати, напевно, змусять…

– А якщо місце обчислене в якійсь там печері печерній виявиться? Нам потім шкети проходу не дадуть. Засміють.

– Так щоб не засміяли, округляй, округляй результат правильно.

– Ось. Округлила. Цікаво, а що у цій географічній точці географічно розташовано? Слухай, давай-но, поки ще всі рахують, тихесенько туди злітаємо. Обдивимось. Щоб потім усе було… як це?… чікі-пікі, о!

– А як Синусоїда помітить?

– Так їй зараз не до цього! А ми швидесенько – дивись, справ-то на п'ять хвилин. Туди – й назад. Я, загалом, у результаті впевнена, але про всяк випадок…

Микитка озирнувся. Шкети були занурені в роботу. На дальньому кінці галявини КоцаТоца щось гаряче пояснював директорші. Та уважно слухала.

– Погнали. Тільки швидко. І давай на твоєму космері рвонемо – він за чагарями, а мій – на видноті.

Микитка і Йеванджі Лай тихесенько відповзли під густі лапи смерек, до Йевіного космера – індивідуального космічного засобу пересування, схожого на серфер. Який, до того ж, огортався під час польоту бурштиновим коконом захисного поля. Йева не стала лягати на місце пілота, а сіла, звісивши ноги, та й стиснула кермо. Микитка влаштувався іззаду. І за хвилину маленьке сонечко апарату зиґзаґами заковзало поміж дерев, а потім здійнялося й на бриючому польоті понеслося над їхніми верхівками.