Життя після смерті Маші звичайної
Описание книги
Кохання не має кордонів – хай там що, а воно здатне подолати будь-які перепони. Це ми, люди, знаємо спрадавна, увіковічнюючи його у всіх можливих видах мистецтва. Кохання не має обмежень у віці, статі, в часі й просторі, воно вічне і безсмертне, і свідченням цього також є існування людей на землі, адже всі ми – плоди кохання.
Герої цієї книжки мають величезний привілей: їхні життя можуть тривати вічність. Принаймні так вони вважали. Приводом для сумнівів стала поява звичайної смертної дівчини Маші, яка все своє свідоме життя поринала у фантастичні світи, що їх відтворювала у малюнках, та мріяла змінити власне життя. Та настане день, коли звичайній Маші доведеться робити вибір між життям і коханням і стати причиною змін, які можуть призвести до невідомих наслідків для Всесвіту.
Ласкаво просимо до Світу Богів!
Отрывок из книги
«Боже мій, ну чому? Чому це мало статися саме зі мною і саме зараз?!» – роздратовано думала я, відкривши капот і розгублено роздивляючись несподівано заглухлий двигун прокатної машини. Вигляд двигуна ні про що мені не говорив. «Боже мій…» залишилося без відповіді. Та по правді, я не надто на це розраховувала. Мої стосунки з Богом були доволі абстрактні. Я вірила у вищі сили й усвідомлювала існування чогось такого, чого мені нікóли не збагнути, але часом вважала себе агностиком. Я годинами могла розмірковувати на тему: релігія – це спосіб управління, віра – це дар, та Бог – у всьому. Але в тому, що зараз мені б не завадило божественне провидіння, сумнівів не було. Була зима, і перспектива заночувати в холодній автівці посеред засніженої пустелі не тішила мене аж ніяк. Хоча саме вона й світила мені білосніжною усмішкою під сонцем, що невблаганно котилося до виднокола.
«Для початку можна сказати непогано…» – приречено міркувала я, марно длубаючись у незнайомих мені проводах. Я чомусь вирішила, що проблема в електриці, згадавши, як колись саме з цієї причини ми з моїм колишнім заглухли десь посеред південних степів. Все достоту, як тоді, лише поруч був чоловік і сталося це за липневої спеки. А тут… «Чужа країна, зима, поламана машина і я! Молодець! Просто клас! – моє роздратування зростало. – Двадцять перше століття, а машини все одно глухнуть!»
.....
– А ти ще й думки читаєш? – саркастично промовила я.
– Можна й так сказати, – Сед був серйозний, – я живу дуже давно, тож добре знаюся на людській психології. Тому повір мені, я просто знаю, що ти подумала саме про це.
.....