Оглавление
Панас Мирный. Хіба ревуть воли, як ясла повні? (збірник)
Кіліманджаро української прози
Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Частина перша
І. Польова царівна
II. Двужон
IІІ. Дитячі літа
IV. Жив-жив!
V. Тайна – невтайна
VI. Дознався
VII. Хазяїн
Частина друга
VIII. Січовик
IX. Піски в неволі
X. Пани польські
XI. Махамед
XII. У москалях
XIII. Максим – старшим
Частина третя
XIV. Нема землі!
XV. З легкої руки
XVI. Товариство
XVII. Сповідь і покута
XVIII. Перший ступінь
XIX. Слизька дорога
XX. На волі
XXI. Сон у руку
XXII. Наука не йде до бука
Частина четверта
XXIII. Невзначай свої
XXIV. Розбишацька дочка
XXV. Козак – не без щастя, дівка – не без долі
XXVI. На своїм добрі
XXVII. Новий вік
XXVIІІ. Старе – та поновлене
XXIX. Лихо не мовчить
XXX. Так оце та правда!
Повія
Частина перша. У селі
І
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
Частина друга. У городі
І
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
Частина третя. Сторч головою
І
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
Частина четверта. По всіх усюдах
І
II
III
IV
V
VI
VII
VIII
IX
X
XI
XII
XIII
XIV
XV
Коментарі
Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Повія
Отрывок из книги
Надворі весна вповні. Куди не глянь – скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в своїм розкішнім убранні… Поле – що безкрає море – скільки зглянеш – розіслало зелений килим, аж сміється в очах. Над ним синім шатром розіп’ялось небо – ні плямочки, ні хмарочки, чисте, прозоре – погляд так і тоне… З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля; під хвилею спіє хліборобська доля… Легенький вітрець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку… І ведуть вони між собою тиху-таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці… А згори лине жайворонкова пісня: доноситься голос, як срібний дзвіночок, – тремтить, переливається, застигає в повітрі… Перериває його перепелячий крик, зірвавшись угору; заглушає докучне сюрчання трав’яних коників, що як не розірвуться, – і все те зливається докупи в якийсь чудний гомін, вривається в душу, розбуркує в ній добрість, щирість, любов до всього… Гарно тобі, любо, весело! На серці стихають негоди, на думку не лізуть клопоти: добра надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями… Хочеться самому жити й любити; бажаєш кожному щастя. Недаром в таку годину – аби неділя або яке свято – хлібороби виходять на поле хліба обдивлятись!
Отакої саме пори, в неділю, після раннього обіднього часу, – тим шляхом, що, звившись гадюкою, пославсь од великого села Пісок аж до славного колись Ромодану, – йшов молодий чоловік. «Не багатого роду!» – казала проста свита, накинута наопашки, – «та чепурної вдачі», – одмовляла чиста, біла, на грудях вишивана сорочка, виглядаючи з-під свити. Червоний з китицями пояс теліпався до колін, а висока сива шапка з решетилівських смушків, перехиляючись набакир, натякала про парубоцьку вдачу…
.....
– А що – жив! а що – жив!.. – вторує за ним Грицько…
Незабаром горобенят не стало: валялися тільки одні головки та тулубці…
.....
